Розділ «ВІДЬМА НАВЧЕНА Містичний детектив-трилер»

— Лягай, я за хвилинку… — мовила Оксана і вийшла з кімнати.

Андрій роздягнувся й пірнув під ковдру. Він усміхнувся, заплющив очі й почав чекати. А Оксана в передпокої дістала з великої сумки кілька пучків якогось зілля, уважно оглянула їх, вибрала три, кинула до пластикового пакета, плюнула у згорток. Потім, щоб не було видно зілля в напівпрозорому пакеті, загорнула його ще й у білу ганчірочку.

Повернулася до кімнати. Андрій закохано дивився на неї. А Оксана, усміхаючись чоловікові, прилягла на ліжко й непомітно заховала згорток під його подушку…

Юнак палко обіймав її… Але несподівано, після довгого цілунку, відкинувся на подушку і міцно заснув.

Оксана дивилася на Андрія своїми глибокими чорними очима і несамовито реготала. Потім схилилася йому до грудей, прокусила шкіру і почала смоктати кров. Андрій стогнав уві сні, проте не прокидався. Напившись, Оксана витерла рота і подалася на вулицю.

Вона йшла, поглядаючи на тоненький серпик молодого місяця… Обличчя її часом корчилося в потворних гримасах.

Дівчина прямувала до Палажчиної хатини. Дорогою вона підібрала обгорілу хворостину, відламала з одного кінця кілька обвуглених шматочків, швидко обернулася довкола себе і намалювала вуглинкою на лівій долоні якийсь знак. Після цього вже поспіхом пішла вулицею, кидаючи крихке вугілля до кожного двору, що траплявся їй дорогою.

…Оксана прокралася в передостанню садибу перед хатою відьми. Підійшла тихенько до хліву, зайшла всередину і поклала ліву руку корові між роги. Та опустила голову і пішла геть, у відчинену Оксаною хвіртку. Побігла по вулиці — все швидше, швидше, аж поки не впала і, жалібно мукаючи, сконала.

Тим часом Оксана була вже біля нечистої хати. Вона відімкнула двері, увійшла всередину. Там запалила дві свічки і заходилася щось шукати.

А в цей час хтось схлипував, шурхотів і ховався по темних кутках… На горищі гупало й хихотіло…

Оксана відкинула ковдру на бабиному ліжку. Під нею мляво ворушився клубок чорних змій.

Дівчина прикрила гаддя ковдрою і продовжувала шукати. Нарешті знайшла великий уламок дзеркала. Узяла його, дістала і якийсь із бабиних слоїків, що тьмяно виблискував поміж інших на столі. Спритно вихлюпнула рідину з банки на поверхню старого дзеркала в темній рамі, яке стояло тут же, на столі. Поверхня великого люстра почала дивно мінитися. Оксана поставила перед настільним дзеркалом дві свічки, сіла за стіл і спрямувала знайдений уламок люстра так, щоб той відбивався разом зі свічками у великому дзеркалі. В тому утворився нескінченний коридор, вглиб якого й вдивлялася Оксана.

Аж ось із глибин старого дзеркала з’явилося мерехтливе видиво: образ померлої старої відьми. Вона показувала Оксані якусь велику фотографію, судомно тримаючи зображення в руці.

Дівчина озирнулася. Точнісінько така ж фотографія висіла на стіні позад неї. Оксана поклала уламок люстра на стіл і зняла фото зі стіни. На ньому великий гурт односельців Оксани старанно позував під транспарантом з написом: «Хай живе 70-та річниця Великого Жовтня!» Очі багатьох увічнених людей було кимось вирізано з фотографії. Оксана усміхнулася, взяла голку і почала проколювати очі зображеним людям — тим, хто ще мав їх на фото…

— А тобі, Миколо Петровичу, — отак! — вигукнула вона і встромила голку в горло серйозному дядькові в краватці.

На той час згаданий Оксаною Микола Петрович, відомий у селі майстер з ремонту будь-якої техніки, саме вечеряв зі своєю сім’єю. Несподівано він закашлявся, почервонів від задухи… і впав головою в тарілку з борщем. Жінка кинулася до нього, але він був уже мертвий.

Оксана у відьомській хаті варила щось у невеликому казані. Час від часу вона заглядала до грубезної чорної книги, яка лежала перед нею, й додавала до казана різні зела.

Коли вариво було готове, вона роздяглася, відлила трохи рідини в тарілку, намастилася і, прихопивши книгу, вийшла геть.

…Хата з гуркотом завалилася і пішла під землю. Чорна яма, що утворилася на місці споруди, поволі заповнилася водою…

Підійшовши, немов підлетівши до хати чоловіка — а відтепер і своєї, — Оксана швиденько увійшла в дім і залізла до Андрія в ліжко, під ковдру. Надходив ранок. Оксана пестила і цілувала Андрія, а той, ще сонний, нічого не розуміючи, дивився на неї.