Розділ «ВІДЬМА НАВЧЕНА Містичний детектив-трилер»

— О, який ти! Це була наша найкраща ніч! — щебетала Оксана.

— Чомусь я не пам’ятаю нічого… — розгублено мовив той.

— Ти просто забагато випив! П’яничка! Любий мій п’яничка! Золото ти моє! — усміхалася дівчина.

Андрій морщив лоба, але згадати нічого не міг…

Глава 6

Київ, 11 травня 2008 року

Приятель Олексія Трача, його тезка, підприємець Олексій Каневський сидів у кафе «Ярослава» і розглядав малюнки на стінах. Невідомий художник зобразив стародавній Київ так, як уявляв і бачив на картинах інших митців. До химерних Золотих воріт художник замість могутнього оборонного валу, високої фортечної стіни, притулив якийсь дерев’яний паркан… А на фресці-картині загального вигляду стародавнього міста, яким воно було, поглядаючи з лівого берега Дніпра — умілець зобразив кілька невідомих архітекторам і науковцям храмів.

Каневський невдоволено пхикнув і вирішив зосередитися на вивченні меню. Все одно Трач, який наполегливо просив друга прийти в цей демократичний заклад, запізнювався. Зрештою, Олексій Каневський вирішив не ризикувати і замовив звичайні деруни зі сметаною. Удатний бізнесмен і добрий інтуїтивіст, Каневський не помилився. Проста страва виявилася напрочуд смачною.

Коли він, щиро плямкаючи, доїдав другий дерун, до кафе швидким кроком увійшов Трач.

— Вибачай, що запізнився, — перепросив Трач. — Ці затори на дорогах… Жах. Час Київраду розігнати, а міського голову вислати на острів Ельба, як Наполеона…

— Привіт! — спокійно перервав промову приятеля Каневський. — Не нервуй, нам сіра речовина мозку ще знадобиться. Поясни мені — чому ми в «Ярославі»? Здається, в місті є й більш пристойні заклади…

— Просто тут, я гадаю, безпечніше говорити… — неголосно відповів Трач і одразу ж покликав офіціанта: — Володю, мені теж дерунів, будь ласка!

— Що за конспірація, старий? — спохмурнів Каневський. Водночас він намагався бути іронічним. — Невже все так серйозно? На тебе наїхали? Податкова? «Братва»?

— Ні, справа досить незвичайна, — підбираючи слова, говорив Трач, витираючи піт із лоба. — Ось послухай… І порадь, як знайти потрібну людину. В тебе ж знайомі є скрізь і всюди…

Олексій Трач розповідав, пояснював, по-акторському зображував усе, що його турбувало, все-все, що сталося з ним останнім часом. Він намагався довести другові: йому конче потрібна допомога, і допомога незвичайна.

Каневський слухав тезку уважно, але обличчя його ставало все більш похмурим. Він дивися на Трача, який нервував, плутався в поясненнях і водночас просив, вимагав, благав… Олексієві Каневському те, що він почув від приятеля, вкрай не сподобалося.

— Якби на твоєму місці був хтось інший, — тяжко сопів Каневський, — я б уже здав його ментам, чесно.

— Я розумію, — в розпачі відповів Трач. — Але ж у мене просто безвихідна ситуація!

— Це маячня якась, а не ситуація! — сердився Каневський. — Ну, не може такого бути! Просто дурний американський фільм, ось що це. Із тобою, видатним бізнесменом і мисливцем, у головній ролі.

— Проте все, розказане мною — правда, — втомлено мовив Трач. — І вихід лише один, страшний вихід. Якщо ти можеш вигадати щось краще — скажи.