— Є.
— Річ у тім, що…
— Я вже себе не контролюю. — На цій заяві голос Томи підвищився — не до крику, а так, злегка, щоб заінтригувати того, хто знаходився власне в кабінеті, відділеному від приймальні стіною з папіросного паперу і дверима, явно поцупленими з кабінки громадського туалету. — Пристрасть оволоділа мною, і тільки він може погасити цей ненажерливий вогонь, що пече мене зсередини, у всіх місцях, які я вивчала на уроках анатомії, і… скажіть йому, що це Тамара Сотник.
— Зараз доповім. — Інеса підхопилася і метнулася до шефа. Спідниця в неї виявилася синьою, а дупи зовсім не було. Видно, зійшла на пси від надмірного навантаження.
— Тамаро Олександрівно! — Жаданий Вася вискочив з кабінету, мов посолений. — Оце сюрприз! Ви у справах чи просто так зайшли — на каву?
— Я у справах просто так зайшла. І кави не треба, дякую. Де Рита?
— Як? — На рябій мармизі Василя Мойсейовича з калейдоскопічною швидкістю змінювалися різноманітні емоції, і Тамару це не сказати щоб тішило. Ось промайнуло полегшення (бо не питають за борг), здивування (вона ж чаклунка, невже не в курсі?), ще щось туманне і зле. — Ви не знаєте? Вона звільнилася. Нашої Ритусі більше немає з нами.
— Таке кажуть тільки про покійників.
— Боже збав! Просто до слова прийшлося.
— Зрозуміло. А як ваші справи?
— Е… — Василь Мойсейович ще більше заметушився. — Хвалити Бога, все добре.
— Хваліть його й надалі, — Тамара кивнула своїм думкам, розвертаючись до виходу. — Де тут у вас відділ кадрів?
— Томо… Тамаро Олександрівно… за тиждень гроші будуть. Я все поверну, навіть з відсотками.
— Відсотки залиште собі на похмілля — я не лихвар. Але краще для вас, якби ви справді повернули гроші. Я виконала свою роботу, чи не так?
Сірий «їжачок» на голові у пана Стерна від напруження настовбурчився ще більше.
— Які питання!
— У мене лише одне. Чому ви не розрахувалися відразу? Є люди, у яких з фінансами кепсько. Я це розумію, такі до мене теж ходять. З ними у мене окрема розмова, але ж ви до них не належите.
— Та, бачте, річ у тім, що…
— Я бачу, у чім річ, дуже чітко. Ви хотіли «кинути» мене. Не тому, що вам забракло грошей, а так, зі спортивного інтересу. Цікаво було подивитися, що я робитиму. Подивилися?
— Так.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Оксамитовий перевертень» автора Шевченко О. Т. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЧАСТИНА 1“ на сторінці 10. Приємного читання.