— Ні? То що ж ви тут робите? Ви ж наче дійсно вже не в органах.
— Він просив про послугу, — зізнався Вересень, відчуваючи себе учнем біля дошки, в якого на очах усього класу сталася ерекція. — А я йому завинив.
— Угу, зрозуміло. Людина честі — така ж рідкість, як і людина снігова. Що ж, перекажіть вашому королю, що мені все ще нічого додати до раніше заявленого. Рита жива, а її чоловік, котрий дав брехливі свідчення, — вже ні. Тільки хай бравий капітан навіть не думає вішати на мене його смерть — я маю залізне алібі в сусідній кімнаті.
— Тобто ви самі не були на впізнанні тіла загиблої? — запитався Роман.
— Ні. Але я готова на це піти і офіційно підтвердити те, що я і так знаю, якщо після цього мене залишать у спокої. Більше питань немає?
— Дозволите зателефонувати? — Вересень витяг з кишені мобільний.
— Заради бога, — кивнула Тамара. — Можете скористатися балконом, якщо не хочете, щоб я підслуховувала ваші конспіративні розмови.
— Дякую.
Перетнувши кімнату, в якій волоока дівчина ретельно шкребла підлогу (на звук його кроків вона підвела голову й подарувала йому насуплено-недовірливий погляд), Вересень вийшов на балкон і ретельно причинив за собою двері. Капелюшний схопив слухавку після першого ж гудка — вочевидь, тільки його й чекав.
— Ну?! — почулося вимогливе.
Кап-Кап, згадав відьмине скорочення Вересень і проти волі гигикнув. Йому сподобалося це «мокре» прізвисько.
— Чого смієшся? — не зрозумів Капелюшний. — Завдання виконав?
— Виконав, — буркнув Роман. — Точніше, намагався. Вона розкусила мене ще до того, як я заговорив. Я ж попереджав…
— Холера, — незадоволено озвався капітан.
— Вона таки дійсно відьма, — сказав Вересень на півтону тихіше, хоча в доцільності цього вже сумнівався. — Не може проста смертна стільки знати.
— Маячня, — відказав Капелюшний, але без упевненості в голосі. — Ти сам хоч щось довідався чи ні?
— Не густо. Вона каже, що той Вітьок, мій так званий друг, врізав дуба сьогодні вночі. Тобі це відомо?
— От зараза, — стривожився капітан. — Хрінова новина. А пройдисвітка звідки про це знає?
— Ти мене питаєш? Мабуть, звідти ж, звідки й усе інше. Але каже, що в неї є алібі, на випадок, якщо ти задумаєш підозрювати її.
— Ну, це ми ще перевіримо, — пообіцяв Капелюшний. — Гаразд, зараз я пошлю хлопців у гості до Козодуба, перевірити ситуацію. Хоча, щось мені підказує, що вона не бреше. Щось ще?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Оксамитовий перевертень» автора Шевченко О. Т. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЧАСТИНА 1“ на сторінці 39. Приємного читання.