Розділ «ЧАСТИНА 1»

— Звідки… як ти дізналася?

— Я ж відьма. Пам'ятаєш?

— Взагалі, він… Макс… це тільки уві сні.

— О, так. Наяву це було востаннє десь років зо три тому, і, звісно, з твоєї доброї примушеної волі.

Наріне відчула, як слабшають у неї ноги, і пошукала очима, де можна сісти, але єдине сідало було під Тамарою, тому вона просто притулилася до одвірка, біла, як фінський крейдований папір.

— Я нікому цього не розповідала. Ніколи.

— Можу собі уявити. Та доки ти спочивала, я продивилася карту твого народження. Ну, ще карти Таро розклала — мені все одно не спалося.

— А як ти знаєш, коли я народилася? Це було видіння?

— Це був твій паспорт.

— Я ношу його в сумці. Ти нишпорила в моїй сумці? Бліді щоки Наріне почав заливати гнівний рум'янець.

— Дуже треба. Ти сама вчора тикнула мені його під ніс, щоб переконати, що твої помисли чисті. Дата народження пишеться на першій сторінці. У мене хороший зір та й пам'ять нічогенька. Пригадуєш?

Наріне пригадала. Таке дійсно було — коли Тома шукала постільну білизну, їй зненацька пекельно закортіло якось пояснити цій милій жінці, що вона не приблуда, не особа без визначеного місця проживання, що вона хороша. Тамара засміялася, пояснивши, що бачить людей наскрізь і ніколи не запросила б у дім гостя, не будучи переконаною, що йому можна довіряти.

— Мені ось цікаво, — спитала вона тоді, — чи ти так би й стояла до ранку під деревом, якби я о другій ночі не зібралася їхати в місто?

— Я не впевнена. Може бути.

Тома довго дивилася на неї, перш ніж відповісти:

— Що правда, то правда. Таки може.

І ось тепер Наріне стало знову соромно за себе. Але шлях до відступу лишався один — напад. Гордо розправивши плечі, вона заявила:

— Я живу, як сама хочу!

— Ось не свисти. — Ще одна цівка духмяного диму вилетіла у вікно, і Тамара загасила недопалок у важкій металевій попільниці у формі половини труни, на довшій стінці якої було виведено життєстверджуюче «Усі там будемо» — цей напис Наріне помітила ще вчора. — Ти живеш так, як хоче твій Максим. У тебе й життя свого немає. Але це твої проблеми. Хоча квапитись додому я тобі все ж не радила б. Почекай кілька годин.

— Навіщо?