Розділ «ЧАСТИНА 1»

— Тамара Олександрівна. А ви?

— Що я? — Миша з ніжками слона переминалася на порозі й відчайдушно червоніла.

— Як вас звуть?

— А це обов'язково? У мене жахлива проблема. Тобто далі нікуди. Ви собі навіть не уявляєте!

— Ваше ім'я?

— Мені хотілося б… ні, я наполягаю на повній конфі… ден… ційності мого візиту сюди, а коли ні, то я…

— Пані Ікс, як мені до вас звертатися? Просто Хе?

— Звертання, імена — який це мотлох, — зі знанням справи махнула рукою сіра. — Усі ці назви, самоназви — ніщо в порівнянні з вічністю. Ви зі мною згодні?

Тома трохи схилила голову, пильно роздивляючись незвану гостю.

— Ні, не згодна.

— То ви відьма чи ні? — крякнула жіночка.

— Так, потомствена. Що ще вас цікавить?

— А де ваш знак?

— Де мій що?..

— Ну, якщо ви відьма, то на дверях вашого дому, або хоча б біля одвірка, має висіти знак. Попередження. Біле коло в червоному обідку, а на ньому — чорний силует старої розпатланої карги, у ступі, з мітлою, і підпис: «Обережно — відьма!».

— Оригінально, — мовила Тамара, карикатурною кривою усмішкою віддавши належне дотепності зайди. — Треба спробувати щось таке намалювати. Це все?

— Ні. — Сіра набрала повні груди повітря — це, вочевидь, додало їй рішучості — й видихнула: — То я можу нарешті увійти?

— Якби могли, то вже увійшли б.

— А це що значить?

— Лише те, що я сказала.