Розділ «Частина перша Полювання на великого звіра »

– Ввечері?

Тепер і графиня згадала, що коли цілувала перед сном доньку, вона бачила, справді бачила на столику біля ліжечка ляльку. З цілими очима. З очима, які вранці хтось виколов. Або вночі, після того, як ляльку вкрали. Але як? Адже вночі вони не чули жодних звуків. Їхня спальня на другому поверсі. Якби хтось спробував відчинити вікно і залізти до нової спальні доньки, вони неодмінно почули б. Вранці ж вона встала, мимохідь поглянула на доньку, яка спала, і, щоб не розбудити її, пішла в туалетну, де її вмивали і причісували служниці.

Але коли ж тоді і хто міг забрати ляльку? Невже тоді, коли вона займалася туалетом? Ядзеньку в їдальню, як звичайно, привела Пелагея. Матка Боска, невже Пелагея…

– Тобі доведеться все розповісти, – якомога суворіше наказала вона няньці.

– Що розповісти, ваша милосте?

Напевне, Пелагея здивувалася такому незвичному тону. Але її зляканий вигляд лише підштовхнув графиню до рішучих дій.

– Дивись мені в очі, – сказала вона суворо. – В очі, чуєш?

– Чую, – прошепотіла Пелагея.

– Це ти забрала ляльку зі спальні? – Графиня тепер справді дивилася в очі няньці. – Відповідай! Інакше зараз же підеш на стайню.

– Ваша милосте… за що?

Пелагея впала на коліна. Простягла руки до своєї пані. І раптом графиня Ядвіга побачила не благально випростані руки, а гілки пальми. Вона здригнулася, побачила себе в кімнаті, ось вона там стоїть. Щось іще намагалася згадати і не могла. Згадала трохи пізніше, коли, засоромившись своєї гарячковости і жорстокости та ледь не попросивши у служниці вибачення, йшла довгим коридором. Щось знову підштовхнуло її до злощасної зали. Ще здалеку побачила напіввідчинені двері. Зупинилася, подолала страх, який знову вчепився за неї гострими кігтями, і пішла далі.

Ще раз зупинилася перед самим порогом. Заглянула до зали. Рішуче зайшла. Нікого… Посередині зали мирно зеленіла пальма, не було й ляльки, напевне, її вже забрала Пелагея. Але що ж привело її сюди? Її саму… Графиня Ядвіга ще раз подивилася на пальму, на її зелені гілки, але хто ж це сказав, що пальма почала жовтіти? Садівник Гнат.

– Здається, ясновельможна пані, наша пальма почала жовтіти…

І тепер, сьогодні, вона йшла, так, ішла зовсім не сюди. І знову зустріла садівника, і він… він запитав, чи бачила вона пальму.

– Ні, а що з нею? – спитала Ядвіга.

– Подивіться самі.

Він, тепер вона добре пригадала, якось надто поспішно відвернувся. І швидко пішов, майже побіг, чи це їй тільки здалося, ні, вона ще тоді здивувалася такій його незвичній нешанобливості. Графиня кинулася до кабінету чоловіка, але Юзефа там не було. На виході з палацу вона стрімголов налетіла на сотенного гайдуків Кшиштофа і звеліла йому знайти садівника. Стоячи біля дверей, графиня Ядвіга відчувала, як по спині пробігає мороз. Незабаром Кшиштоф повернувся і сказав, що садівника ніде немає.

– Може, пішов у село по саджанці чи до своєї тітки, – безтурботно припустив Кшиштоф, – він казав, що тітка щось хворіє.

– Добре, – машинально відповіла графиня.

За кілька годин садівника Гната знайшли повішеним на старому дубі край села. Від палацу дуб затуляв густий ялинник. Той, хто здійснив убивство (якщо це вбивство, а не самогубство), вибрав місце дуже вміло.