Розділ «Частина перша Полювання на великого звіра »

Графиня пронизливо закричала і, не тямлячись від страху і відчаю, вибігла із зали. Вона бігла і кричала, а назустріч їй відчинялися двері, бо слуги якраз прибирали палац.

– Ядзя, де Ядзя?! – закричала вона до Пелагеї, яка також вибігла їй назустріч.

– Та тут же, у кімнаті, зі мною.

Справді, донька виявилася живою і неушкодженою. Але, притискаючи до себе маленьке тремтливе тільце, графиня збагнула – їм послали попередження, що таке, як із лялькою, може спіткати і їхню доньку. Коли вона уявила Ядзю з виколотими очима, земля попливла під ногами, і слуги ледве встигли її підхопити.

Прийшовши до тями, графиня почала рішуче вимагати від чоловіка «щось нарешті зробити для захисту доньки». Вона несправедливо докоряла графу, що він діє нерішуче і що він боягуз. Пізніше її пектиме сором за ці докори, істерику, але тоді вона нагадувала розлючену тигрицю, яка готова захищати від грізної небезпеки свою дитину. Тільки ось того, хто замахувався на доньку, готувався зробити їй зло, не було видно, і тому всю свою злість вона зірвала на чоловікові, який, як вона вважала, і заварив цю кашу.

Потім надійшла черга Пелагеї. Графиня вимагала, щоб та сказала, коли востаннє бачила улюблену Ядзину ляльку.

– Здається, вчора, – пробелькотіла Пелагея. – Ні, ваша милосте, сьогодні ми шукали, але ляльки не було.

– Де шукали?

– У дитячій кімнаті. Боже мій, в… в…

Пелагея дивилася на неї божевільними очима.

– Де? – губами, які враз помертвіли, мовби стали дерев’яними, спитала графиня.

– В… в… спальні.

– У спальні? Але ж…

Так, спальня доньки тепер знаходилася поруч з їхньою. Двері не зачинялися на ніч, а з тієї кімнати, яку переобладнали під Ядзину спальню, до їхньої спальні був єдиний вихід.

– Коли ви шукали?

– Вранці. Ядзенька прокинулася і спитала, де лялька.

– Тебе не здивувало, що ляльки не було?

– Зд-здивувало. Але я подумала, що може… може…

– Що – може?

– Може, вона загубилася десь увечері.