Розділ «Історія перша Халла з Ґрюневальда»

— Добра ти, аж до кольок у печінці. — Гулякін смачно поцілував кохану.

Галина Сергіївна познайомила сина з Максимом. Чоловіки добре врізали з приводу народження дочки й ураз після цього подружилися. Надвечір сиділи на кухні, співали пісень, міцно обнявшись за шиї. Галюся, посміхаючись, споглядала за цією чоловічою забавою й час від часу ховала пляшку, яку очамрілі чоловіки потім на колінах вимолювали повернути. Нарешті вляглися. Вона з Максимом на вузькому дивані, а син не схотів іти у свої покої й примостився поруч, залізши до спального мішка, якого віднайшов у маминій кімнаті серед інших речей покійного батька. До самого ранку Галочка була щаслива. Марилось: от би й жити так, без зайвих людей, хай навіть на невеликій житловій площі. І син її любить, це ж видно, і коханий поруч. «Влізла зміюка в мій дім, — думалося, — перевернула усе догори дригом… Ну, стривай, війна — то війна…» — з цими словами вчителька німецької мови поринула у солодкий, сповнений кольорових видінь сон.

Попрокидалися перелякані, бо Вітя, мов навіжений, зойкнув, скочив на ноги й погнав із кімнати, так і не висотавшись як годиться з мішка. У коридорі впав та голосно матюкнувся.

— Що за переполох? — не зрозумів Максим Петрович і на все горло заволав навздогін Віті: — Що за переполох?

— Проспав, йо-пе-ре-се-те! Мамо, зроби кави швидше. Ірку ж сьогодні забирати о дев’ятій. А зараз, бляха-муха, за п’ять хвилин клята дев’ята.

Чулося, як Віктор об щось щодуху вгамселився, по тому запала тиша, під час якої Галя примружилась, очікуючи на чотириповерхове матючиння. Хоч ця сім’я й позиціонувалась як інтелігентна, але полаятися всмак любив іще покійний Федір Манькович. Виходило це в нього досить природно. Син перейняв у батька схильність до нелітературних виразів, а вухо дружини та матері вже звикло й практично не реагувало на такі словосполучення.

— Ні! — замість очікуваної лайки виголосив молодий тато. — Лаятися — зась! Мала дитина в хаті.

Галина розреготалася на все горло, за нею підхопив Максим Петрович, а далі не втримався і Віктор. Нашвидкуруч вихлебтавши здоровенну чашку міцної кави, вкинувши до рота таблетку аспірину, Віктор дозволив матері причепити собі краватку й вилетів за двері. Максим пропонував йому скласти компанію, але Віктор, хвильку подумавши та змінившись після цього на обличчі, відмовив. Так, задумливий, і зайшов до ліфта.

— Чого це він враз перемінився? — не второпав новий мешканець елітної квартири на Подолі.

— Боїться Ірочки, думаю.

Мати мала рацію. Віктор стишив ходу, думки про те, що йому перепаде за запізнення, відійшли на задній план. А перед очима поставала жахлива картина майбутньої істерики, яку здійме Ірися, дізнавшись, що мама повернулася додому… Та ще й не сама, а з кавалером. Та лишень чоловік уявив маленьке зморщене личко немовляти, на його обличчі з’явилася невимушена усмішка, він підбадьорився й рвонув до першого-ліпшого таксі. Їхати було недалечко, три квартали, тому Вітя не встиг вигадати, як виправдовуватиме своє підступне запізнення. Підбігаючи до пологового, у вікні побачив дружину, губи якої були стиснуті, аж побіліли. Під шкірою у Віктора пробіг табун здоровенних мурах. «Головне — всміхатись і цілуватись», — налаштовував себе на двобій.

Взяв дитину на руки, і не стало йому справи, про що там теревенить розгнівана Ірочка, не йняв словам, відчував тепло й любов до дитини безграничні, всеохопливі. Здалося на хвильку, що Іринка йому зовсім не потрібна тепер. Віктор, підбурюваний миттєвою думкою, подивився на пащекувату дружину й зрозумів, що вона дійсно лише заважає. Тому, зраджуючи свою звичну м’якість, гаркнув до милої:

— Цить! Ти нервуєш дитину.

Хоч як це дивно, Іринка підкорилася, замовкла, але лиш для того, аби подумати, чого б це завжди такий підкаблучний чоловік раптом осмілів.

— Мама вдома! — зізнався він, коли їхали у таксі.

«То це вона його навуськала, — зробила висновок молодиця. — Ну, постривай, стара курво, не буде тобі життя… А може, ще щось розбовкала? — нишком подивилася на Віктора. — Ні… — заспокоїлася, побачивши невимовно щасливу мармизу чоловіка. — Тішиться, дурень, значить, не знає нічого. Авжеж, стала б вона, стара потвора, сина свого нервувати… Вдома, кажеш? У мене вдома?»

Галина зустрічала поповнення біля входу до під’їзду. Бачила раніше, що так робили всі мешканці їхнього будинку. Взяла хлібину, рушник і чекала на лавці разом із Максимом. Він погодився сьогодні їхати в нічну зміну, а вдень побути разом із цивільною дружиною. Таксі під’їхало, Галя з Максимом скочили на ноги й стали на ґанку.

— Це ще хто такий? — прошипіла Іринка до свого чоловіка, по-театральному посміхаючись до сусідів, що оточили щасливу бабусю Галю.

— Потім! — наказав Віктор і підштовхнув дружину в спину.

Ірочка відчула загрозу, чоловік явно перемінився, зачерствів до неї, чи що, а до мамки своєї, диви, шкіриться на всі зуби, дитятко тицяє їй під носа. Жінка, скрививши губи, вихопила перев’язаний рожевою стрічкою пакунок і з високо піднятою головою зайшла до під’їзду. Віктор для годиться прийняв хліб-сіль і посунув за роздратованою Ірою.