У бій за волю

Серцем зігріта, люба дитино,

Проснулась доля твоя.

Спи, мій спокою, шепоче мати,

Не бути війнам ніде (!)

Атомні бомби не будеш знати, —

Мир між народи іде!

Дзв’якіт кайданів віку страшного

Не вчують вушка твої.

Золото-промінь дня голубого

Волею тчуть солов’ї.

Сонце сміється з темряви злої!

Ой люлі-люлі, баюньки-бай,

Спи, моя доню, в тихім спокої.

У снах з тобою наш Рідний Край!

Замість епілогу

ОБЕЛІСК

(фейєрія)

Лави УПА поповнювали юні воїни, — нові борці за долю Рідного Краю, за його незалежність. Ішли, щоби на своїх кістках принести волю Україні. В когорті безстрашних кро¬кував і її Іванко.

Стояла як привид. Довго дивилась услід. Вологі уста ше¬потіли щось ніжне, найдорожче… Вдосвітній туман окутував ще сонні гори. Ліс оживав пташиним гомоном, легким ше¬лестом заплаканого листу. З-за гори виглянуло велике жов¬тогаряче коло. Воно спиналось верхами, продиралось рваним громаддям хмар і стелилося ранковою позолотою на сонну землю.

*