TextBook — Які-які. Мальовані!
Коли він усвідомив, що сидить на підлозі з заплющеними очима і тихо сміється, то чомусь узяв і розплющив очі. Може, від страху, що остаточно здурів. Розплющив і… НІЧОГО не сталося.
«Фобія — як хробак: поки він маленький, його можна розчавити каблуком. Коли розростається і заковтує тебе, боротися стає важче. Треба зловити момент і уявити її собі маленьким симпатичним хробачком. І подарувати йому яблуко».
«Щоб тобі добре було, Славку!», — сидів і повторював Андрій Шелепінський, дивлячись просто себе у пітьму, а мозок прикидав собі, в якому відсіку можуть бути злощасні баклажани.
«Найбільший гріх — страх. Найбільша слабкість — ненависть». Автор невідомий. Гарний псевдонім для авторів. Майже так само гарний, як запис в особовій справі Андрія Шелепінського. Батько — невідомий.
— Віро, ти чого ревеш? Ми як з тобою домовлялись?
«Добре бути невідомим. Одне погано: колись тебе все-таки викриють».
— Слухай, не роби мені тут істерик, шмакодявко!
«Ти ще не бачив справжніх істерик».
— Перестань скиглити, я сказав! Ми запізнились… ага, дуже добре, через тебе ми запізнились на двадцять хвилин.
«Минуло всього двадцять хвилин!»
— Але я боюся…
«Я теж боюся. Я все ще боюся, але як це почуття різниться від ТОГО!»
— Я йду, ти бачиш, що я йду відчиняти. І відпусти мої штани! Бомже, тобі повезлó. Чи повéзло, га? Як треба казати?
«Пощастило. Мені дуже пощастило. Настільки, що я ладен тобі пробачити. Але з якого дива я мушу тобі пробачати, тобі, котрий мав усе, що хотів, і в холодильнику, і в кімнаті… котрий мав батька, коли я вмирав з голоду в порожній квартирі. На самоті».
Сумління і на це мало свої контраргументи, але відповідати не мав часу: двері відчинялися. Андрій хутко розпластався долілиць, розкинувши руки і стараючись дихати не дуже помітно.
— Довго я буду чекати? Вимітайся!
Так просто він увійти не міг, бо власноруч двадцять хвилин тому вирубав у квартирі світло. А Віра тоді зачинила за репетитором двері на ключ. Спільники в усьому, коли йдеться про знищення зайд і чужинців.
Брат і сестра. І нема на то ради.
— Віро, неси ліхтаря.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Репетитор» автора Хома Анна на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Анна Хома Репетитор“ на сторінці 75. Приємного читання.