Розділ «Анна Хома Репетитор»

— Здаюся. Тримай свою ковдру.

— Так би зразу… Про що я?

— Про шизофреників.

— Ага. Щось ти нині… підозріло… мов… чиш… хр-р-р…

Андрій відійшов до вікна. На нього алкоголь подіяв м'яко, обволікаюче, визволив щось, що давно стирчало скіпкою в грудях і не давало спокою.

Цікаво, що б сказав його друг, коли б довідався, що він замислив.

…Йому десять. Він розуміє, що треба якось діяти. Самому. Негайно.

Не можна сказати, що мама нічого не робить. Вона розпродує все, що можна. Квартира порожніє у темпі швидкісного потяга. Моторошне відлуння оселяється по кутах.

Якось, просидівши на розкладному кріслі — єдиній речі, що залишилася від меблів у його кімнаті, — кілька годин нерухомо, він встає, витягує з-під стосів зошитів і книжок під стіною чистого аркуша, знаходить кусень олівця і починає писати.

Коли він покаже написане мамі, вона розсміється, потім заплаче і подере аркуша на клапті. «Ти нічого не розумієш! Я збираюсь знайти справжню роботу, а не продавати себе у рабство, як всі решта!»

На тому аркуші було написано:

«Робота для мами: п. 1. Дивитися за дітьми, як сестра Володьки з паралельного класу,

п.2. Поїхати до Польщі або до Туреччини, а потім продавати товар у нас на критому базарі,

п. З. Мити посуд в „Токарчук і Ко“, де колись був хлібний, а тепер відкрили бар і шукають посудомийку».

Він знову сідає в крісло, сидить так до вечора, тоді встає і йде до мами.

«Мам, а батько має гроші?»

«Батько? — всміхається вона, а в нього всередині все затерпає. — О так, батько гроші мав. Хочеш почути про свого батька? Сідай і слухай. Я розкажу тобі казку…».

Тієї ночі він довго лежить на розкладному кріслі, аж раптом зривається на рівні ноги: йому вчувається, що до кімнати заходить прабабуся. Він знаходить олівця, витягує нового аркуша паперу і знову починає писати.

Цього аркуша він нікому не покаже. Він сам його порве.

На ньому буде написано: