Розділ «1»

— А ти ж хто? — питаю я його.

— Я начальник варти царя Осрісіса.

— Ага, ясно, — одмовила я, хотя мені зовсім нічого не було ясно. — А яким царством керує ваш, звиняйте, Осрісіс?

— Як «яким»? Певно, скіфським!

— Ага, ясно, — знову сказала я, знову нічого не пойнявши. — А шо ти тут робиш?

— Шукаю одну людину, — сумно сказав він. — Безнадійна справа. Але я мушу показати цареві, що я шукаю. Бо він чекає її.

— Ага, ясно, — сказала я втретє. — А хто вона — «ця людина»?

— Дружина його — Мінетія.

— А де вона ділася? Втекла?

— Та ні, померла.

— Ага, ясно. А як ти збираєшся її найти?

— Та я не збираюся. Я не вірю в пророкування жреця Берехлія.

— В яке пророкування?

— Що Мінетія повернеться до Осрісіса на три дні і подарує йому за цей час все те щастя, яке вона недодала йому за життя.

— Ага, ясно. А яка була із себе ця, пардон, Мінетія?

— О, це була красуня на весь світ. Груди — як гарбузи, брови — як оселедці, над верхньою губою — щіточка.

«Чисто я!» — подумала я, але вголос нічого не сказала, тіко трохи удивилась: чого в тої Мінетії цицьки як гарбузи, адже скіхви гарбузів ше не знали — це ж Колумб з Америки їх попривозив в Україну.

Отак ми сиділи і патякали про те, про се, аж поки не начало жевріти небо. Стало розвиднюватися. Ми подивилися один на одного.

Я стала унімательно розглядать мущину, який проговорив зо мною ніч і даже зняв із мене стрес.

«Кого він мені напомина?» — подумала я.