Розділ «1»

— Шо? — возмутилась я. — На моїй квашеній капусточці?

Но любовна парочка вже приступила до осуществлєнія свого коньца.

А я наблюдала за тим, шо робицця в моїй коморі. Свєтка Кисіль сидить на бочечці, закинувши свої окорочка на Лопату, а той хвацько порає її. Нє, я ше такого не бачила! І в останній момент Лопата, намєрєваясь просверлити партньоршу своїм, кажецця, не дуже довгим сверлом, шагнув крок уперед до Свєтки, але промахнувся: наступив на квашене яблуко, підсковзнувся і поїхав назад, зачепився за бочечку з квашеною капусточкою, перевернув її і кончив прямо в неї.

Я от возмущенія чуть сама не кончила. Але побачивши розчаровану морду Свєтки, я пойняла, шо мені щас не найхужіше. Потому я знову спередсердя плюнула і вийшла з комори.

В хату вертатися вже не хотілося. Зато в голові гамселила одна мисль: осталася тіко Свєтка Непадайдощ. Інтересно, а де вона із Черепком?

Шо мені оставалося? Чим зайнятися? Тіко найти третю парочку і подивитись, чим вони там занімаюцця.

От я й пішла, пройшлася комнатами — нема, надворі — нема, в хліву — нема, в повітці — нема, в тувалєт даже заглядала — нема! Мене вже заїло: та невже я так і не побачу, на шо Свєтка Непадайдощ способна? Вона ж у нашому селі щитаїцця самою великою звращенкою.

Шукала-шукала — і не найшла. Сіла на пеньочок, на якому ми рубаєм дрова, і загрустіла: нещасна я нещасна! Ну чого мені так не везе? Аж чую — з садочка доносяцця странні звуки. Я туди шасть! І…

Те, шо я там побачила, запомнила на всю жисть. Як зараз видю: стоїть навкарачки Черепок ну… в чому мать родила… і держе свого рака-неборака… А Свєтка — вся одіта — шмагає його кропивою. З усієї сили!

Сперва я нічого не пойняла. А коли побачила, як Черепок кончає, то зробила откритіє: він же мазохіст тіпічеський! От повезло Непадайдощиці! Не то шо мені, нещасній! Мумріков — ні риба, ні мнясо, як то кажуть (я, канєшно, ізвіняюся) — не йобар.

Загрустіла я окончательно. І покотилися з моїх ясних очей сльози, як горох.

Аж чую:

— Чого ти зажурилася, моя ластівко?

Це був родний голос Брігадіра!

— Та нічо’, нєвєсті ж положено плакать на свайбі.

— Але ж не так гірко!

— Отож бо й воно! — схлипнула я.

— Хочеш, я тебе розвеселю?

— Хочу! Тіки так, шоб у мене було ше лучче, аніж у Свєтки Борщ, Свєтки Кисіль і Свєтки Непадайдощ разом узятих!

— А як же у них було?