Розділ «Частина перша Диверсант»

Раптом недоречно згадалася міліцейська служба – так виглядає місце скоєння злочину. Мимоволі окинув поглядом місцевість. Тоді знову придивився до залитого кров’ю лиця.

– Стій! – пролунало за спиною. – Руки вгору! Залізку кидай!

Максим або відволікся на пригоду, безпечно забувши про все на світі, або справді не почув, як до нього наближаються. Спробував повернутися, хльоснув новий вигук:

– Ані руш! Не встигнеш! На місці застрелю, москалю!

Звернув увагу – говорили українською. Трошки не такою, яку Коломієць звик чути на Полтавщині й пізніше, у таборі, де сиділи, серед інших, в’язні з Харківщини, Сумщини, Чернігівщини та інших міст радянської частини України. Але так говорили між собою засуджені за різні провини перед новою владою волинські дядьки, котрі зазвичай трималися окремо й, здається, бачили довкола самих ворогів, бо нікому навіть трошки не довіряли й до жодної з табірних груп не приставали.

– Чого вкляк! Пістоля викинь, кажу!

Максим жбурнув зброю подалі від себе.

Слухняно підніс руки на рівень плечей.

Аж тоді отримав дозвіл – повільно повернувся.