Розділ «Частина перша Диверсант»

Петро Ігумнов на прізвисько Піп, грабіжник, чистив військові склади.

Це не жарти. Далеко не жарти.

Засудженому за вбивство міліціонерові Максимові Коломійцю випало бути закинутим у ворожий тил на чолі радянської диверсійної групи, яку склали повністю з кримінальних злочинців.

Один із них навіть ударив його заточеною залізякою – пікою: хотів зарізати, дізнавшись, що в одному з ним таборі сидить лягавий. Вони колишніми не бувають.

До того ж лють була свіжісінькою – у квітні спіймали та засудили.

Зуб гострив на Коломійця зуб.

За інших обставин звучало б кумедно.

5

Північніше Здолбунова, село Ташківці, генеральний округ Волинь-Поділля

Хмара сам спланував операцію й вірив у її успіх.

Загальну ситуацію ускладнювали не німці. Від весни відділи УПА збільшилися, новобранці пройшли швидкий вишкіл, не забарилося бойове хрещення. Досвіду повстанська армія набувала в щоденних сутичках із регулярними німецькими частинами й водночас із польськими пляцуфками, котрі, на думку більшості провідників, були більш небезпечні.

Німці, полюючи на загони бульбівців, украй рідко виходили далеко за межі міст, містечок та селищ, де стояли їхні гарнізони. Небезпека загрожувала селам, що лежали ближче до великих транспортних шляхів. Якщо ж треба було заглибитися далі в ліси, аби черговий раз спробувати забрати в повстанців контроль над територією, кулеметною чергою міг відгукнутися кожен кущ, а з-за кожного дерева міг шукати мішень захоплений у ворога в бою карабін. Тому на якомусь етапі між німцями, їхніми союзниками мадярами та українцями утворилося щось на зразок негласного нейтралітету.

Звісно, довго так тривати не могло, але навіть активізація каральних операцій з розквітом весни майже не вплинула на статус-кво. Хмара розумів значення цього терміна, бо колись, ще за Польщі, уперше потрапивши в тюрму та вирішивши стати правником, щоб захищати українців у судах, перечитав у камері багато юридичної літератури. Тобто загалом усе лишалося, як було. Керівництво ОУН разом із повстанською армією, своїми збройними силами, контролювало певну частину території, переважно сільську місцевість, облаштовуючи в запіллі нормальне життя та не допускаючи туди німецьку владу, яка, своєю чергою, рапортувала про вдалі каральні операції, що лишалися здебільшого на папері, бо насправді німці далі отримували по зубах, порушуючи негласно встановлені кордони.

З поляками натомість складалося важче. Армія крайова на той момент контролювала польські села й колонії. А польська самооборона, як і поліцейські частини, походила з місцевих. Тож вояки добре орієнтувалися на території і, головне, зовсім не боялися Чорного лісу. Хмара так і не визначився, як треба сприймати акції польських боївок – ударами з фронту чи наскоками з тилу. Проте близько місяця тому з району, на який поширив свій вплив курінь «Сокіл», вони витіснили польські загони в західному напрямку. Українці вже планували зміцнити владу у відвойованій із кров’ю місцевістю, що в найближчий перспективі давало змогу отримати контроль над одним із потужних залізничних вузлів.

Це – зброя.

Це – продовольство.

Це – звільнення людей, котрих німці почали активно вивозити в рабство.

Радянські партизани впали, мов сніг на голову. І хоча за діями Червоної армії керівництво ОУН та УПА стежило, поява в тутешніх лісах окремих червоних партизанських загонів та диверсійних груп змусила додати до переліку ворогів ще одного. Як досить швидко з’ясувалося, серйознішого за поляків, котрі тут же прогнозовано почали шукати союзу з більшовиками.

Червоних партизанів забезпечували регулярно. За радянськими стояла величезна військова машина, на яку працювала промисловість величезної держави. Новий ворог мав, куди відступити, як правило, рухаючись у напрямку Білорусії, аби незабаром наскочити знову, уже більшими силами і далі облаштовувати в лісах власні бази, щоб приймати військові вантажі, нових людей, розширювати діяльність та розвивати великий фронт у німецькому тилу.

Про це Хмара знав із протоколів, складених службою безпеки, – контррозвідка допитувала полонених партизанів, тож про наміри червоних українцям було відомо все. Його особовий відділ отримав від курінного Холодного завдання забезпечити контроль над районом та створити базу для створення тут міцної залоги [17]. Для цього, звісно, треба дізнатися, скільки чужих у лісах, та по можливості вичистити совіцькі бази. Або хоча б відсунути далі.