Розділ «Частина перша Диверсант»

Хольман укотре поскаржився на тяжку долю чоловіка, змушеного жити далеко від родини. Нагадав – він людина інтелігентна, культурна. І хоча поважає таємну поліцію, не думає, що такій витонченій жінці, як фройляйн Мостовська, затишно поруч зі слідчим гестапо. Тим більше, на таких, за чутками, відкрили полювання підпільники. Тож поруч із ним, людиною інтелектуальної праці, значно безпечніше. Довелося знову викручуватися, і цього разу, на щастя, у зачинені двері капітанового кабінету досить вчасно постукали. Це дало Ванді підставу швиденько почати збиратися, тим більше робочий день добігав кінця, а основна її служба все ж у комендатурі. Хольман нав’язався проводжати, причин відмовити не знайшлося. І молода жінка неабияк зраділа, побачивши надворі, біля виходу, знайомий уже чорний «хорьх», завжди прибитий сірим дорожнім пилом.

Поруч стояв обер-лейтенант, чия форма безпомильно вказувала – він інтендант, і про щось запросто балакав із армійським колегою. Трохи знаючи його, Ванда зрозуміла: травить анекдоти, ними офіцер сипав рясно. Часом здавалося, запас ніколи не вичерпається, як будь-які інші запаси досвідченого постачальника.

– Добрий вечір, пане Крюгер! – дзвінко вигукнула Ванда, швидко збігши сходами вниз й демонстративно ігноруючи прикрого Хольмана. – Ось хто підвезе мене додому!

– Із задоволенням, фройляйн Вандо! – обер-лейтенант спершу віддав честь їй, потім козирнув капітанові, той відповів і помітно спохмурнів, знову впіймавши облизня. – Але вибачаюсь наперед, сьогодні не запрошую вас до офіцерського казино, як минулого разу.

– Шкода, пане Крюгер, – розвела руками Ванда, далі не дивлячись у бік капітана. – З іншого боку, так навіть краще.

– Чому? Вас не влаштовує моє товариство?

– Пане Крюгер, я б слухала анекдоти у вашому виконанні цілими днями. Без перебільшення. То значно цікавіше, аніж те, що доводиться вислуховувати по службі. Тільки того разу ми вечеряли із паном Венцелем. Зараз він у відрядженні й не пробачить мені.

– Ерик не подарує вам невинної дружньої вечері в казино?

– Ви ж знаєте, Венцель вище цього й довіряє мені, – просто відповіла Ванда. – Але будуть нові анекдоти. Ми, жінки, позбавлені належного почуття гумору, аби переповідати їх потім. Колись я намагалася переповісти один із ваших чудових жартів ось панові капітану, хай використає у своїй роботі. Він не посміхнувся, лише скривився!

– У мене від природи така посмішка, фройляйн Вандо! – почав виправдовуватися несподівано для себе ображений Хольман.

Інтендант пропустив його слова повз вуха.

– На жаль, не можу затриматися в місті. Сьогодні відрядження коротке, треба було підписати кілька паперів, і зараз їдемо назад, щоб устигнути до темряви. Хоч ночі влітку довші, усе одно в сутінках місцевими шляхами краще не їздити. Особливо через ліс.

– Ви без охорони?

– Я завжди без охорони, хіба забули? Не така важлива персона, якою, скажу чесно, хотілося б бути. Але вас підвезу, пропозиція лишається в силі.

– Не відмовлюся, – Ванда ступила до машини. – Змучилася за день, ноги не тримають. Ви ж пам’ятаєте, де я живу?

– Забув, коли чесно. Ви ж покажете дорогу.

– Звичайно.

Із ввічливості Ванда кивнула на прощання Хольману, потім, зовсім сухо – приятелеві інтенданта, умостилася ззаду в салон. Хряснувши дверцятами, обер-лейтенант так само віддав честь присутнім при розмові на прощання, сів поруч із водієм.

Той запустив мотор, «хорьх» рушив, здійнявши невеличку хмару пилюки.

Доїхавши до кінця вулиці, завернув праворуч за ріг.