Оленецька сплеснула в долоні, підскочила й почала виконувати якісь рухи танцюристки. Але скоро отямилася й засоромилася.
– Чи я збожеволіла? Ну, бачите, чого старій забагається…
Але ніхто не бачив її у підскоках, вона заспокоїлася, заслонила вікно й засвітила свічку.
Небавом скрипнули двері й непомітно увійшла Ксеня.
– Всякеє диханіє хвалить Господа Бога! – скрикнула удавано Оленецька.
– І я хвалю! – відповіла Ксеня.
– А-а!.. Прошу, прошу ближче! Високодостойна пані зволять зайняти місце! Може, на оцей фотель?…
Оленецька ніби протирала очі й з вишуканою чемністю підставляла Ксені дерев’яний стільчик. Ксеня не сідала, лише дивувалася:
– Фі-фі-фі! Що я бачу?… У пані баль! Тістечка з кремом… пляшечка коньяку…
– Таки так, що баль! Раз козі смерть! Їдж, пий і веселися!
– Цісар був у пані?
– Що цісар?! Молодий королевич – як намальований…
Оленецька була сьогодні в незвичайно веселім настрою. Ксеня ще не бачила її такою.
– Але що тут балакати дурно! Ліпше пити чай, бо вистигне!..
Оленецька поставила на стіл дві чашки й налила чаю.
Дві приятельки посідали й пили чайок з коньяком та їли тістечка. А добрий, гарячий напиток робив жінкам збитки та малював на їхніх обличчях червоні камелії і кресав з очей іскри.
– Гей, гей, коли б вернулася моя молодість! Коли б заграла кров молода! Та що ж? Не вернеться молодість… Пропало!.. Смерть клепає косу! – зітхала Оленецька по пару чашках чаю з коньяком.
– Певне, мали гарну молодість, коли так бануєте за нею. Розкажіть, пані, я так люблю слухати, коли хто оповідає про свою молодість! – просила несміливо Ксеня.
Оленецька мовчала. Але коли Ксеня стала просити її своїм солодким голосом та гладити своєю теплою рукою її худі руки, вона промовила:
– Ви не думайте, що я завжди була така бідна, така дуже бідна, така саміська! Я не завжди була така стара, пом’ята, пожовкла, мов осінній листочок, битий негодою… Я була красива, з темно-синіми очима, з блискучим чорним волоссям, завше замаєна пахучими, багровими рожами… Ех, і сама ж я була рожею, дикою, колючою рожею!.. Колись молодою дівчиною я жила у своїх батьків, мов безжурна птаха, мов метелик барвистий. Гуляла, веселилася… Та на однім балю закохався в мені один молодий панич, Богдан Лелін. Стрункий, чудовий, гордий… Божеволів за мною. Молився до мене й тратив розум, коли бачив мене… А знаєте ви, Ксеню, що таке кохання?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Антологія української фантастики XIX—ХХ ст.» автора Винничук Ю.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Михайло Мочульський“ на сторінці 3. Приємного читання.