Двірники мели вулиці, лаялись; молочниці йшли з молоком; сонні нічні візники тихо плентались на своїх шкапах, і курява стояла на вулицях. Маґазин був ще замкнений.
Довго ходив Лоріо поблизу, обійшов той квартал довкола кілька разів – маґазин не відчинявся. Нарешті вийшов з пекарні сонний прикажчик, відкинув віконниці, порозчиняв двері. Лоріо наблизився до вікна – там нічого не було…
Знову блукання по вулицях, знову чекання. Лоріо думав, що ще рано, що портрет виставлять нарешті; підходив до вікна через кожні десять, п’ятнадцять хвилин – але там, як і раніше, нічого не було… Лоріо увійшов до маґазину.
– Будьте ласкаві, скажіть: де дівся той портрет, що був у вас виставлений учора? – спитав він.
– А право не знаю! Вчора вранці художник попрохав дозволу виставити; я дозволив звичайно. Ну, вчора ж увечері він і взяв його, а де дів, того вже я не знаю.
Лоріо вийшов – більш не було надії…
Щось кольнуло його в серце… він підняв голову і стрівся поглядами з портретом, виставленим на тій же вулиці, недалеко, в якійсь перукарні…
– По пекарнях… по перукарнях… – заболіло в серці.
Лоріо, обіпершись на залізне підвіконня, почав дивитись…
Він жив очима в тому портреті; йому хотілося злитись воєдино з тим полотном, щоб не тільки око: а всьому можна було б почувати ту красу… А з вікна, півобертом, сяяло й пишалося дивне обличчя. В чорному-чорному волоссі вилискувався алмазний серп, і прядки шовковистих кілець вилися над чолом; рожева, виткана з повітря й тіней, одіж стягнулась невеличким аґрафом на грудях, а на правому плечі, вирізьбленому самим божеством, красувалася розкішна рожа…
Лоріо стояв, схилившись обома ліктями на підвіконня, припавши лобом до віконного шкла. Біля нього збиралась вже кілька разів байдужа юрба, знову розходилась і знову збиралась; критичні замітки, іронічні й глупенькі, пошлі й бистроумні, – все те не чіпало його… Він стояв.
* * *– Де живе той художник, що виставив цей портрет? – спитав, увійшовши до перукарні.
– А там на портреті є його адреса.
Лоріо глянув на портрета і тепер тільки побачив, що на ньому й справді ізверху наліплено було картку, де значилась адреса, прізвище, навіть ціна портретів, які можна було замовляти у того маляра… Лоріо подався за адресою.
Брудна прихожа, запах фарб, олії, лаку, скипидару неприємно вразив Лоріо. Вийшов замусолений низенький суб’єкт.
– Чим можу служити?
– Ви в перукарні виставили портрет. Я хотів спитати: скільки ви за нього хочете?
– Вибачте, але… той портрет виставлений не для продажу.
– Все одно… Скажіть, скільки вам дати?
– Бачите… то така гарна рекляма… Я зовсім не думав продавати…
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Антологія української фантастики XIX—ХХ ст.» автора Винничук Ю.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Гнат Хоткевич“ на сторінці 4. Приємного читання.