Розділ «Частина 2 Дім на краю вічності»

Тривога. Сильна.

Кілька секунд по пробудженню здавались мирними.

Відчуття.

Трапилося.

Щось.

Погане.

Згадала!

Болить голова, наче сови в ній ночували. Це не найгірше. Біль від удару минув. Якимсь дивом примудрилася навіть не застудитись.

Імунітет. Воля. Сильна воля. Воля до життя.

Збіса жити хотілося саме тепер, коли вирок було виголошено й розтлумачено. Може, воно й справді не так погано, не так страшно? Мабуть, думка про те, що це буде машина, була страшнішою, ніж коли це буде майже людська рука. Одне й те саме лезо розтинаюче. Єдине, машина не помилялася, хоча це теж суперечливе питання. Людині ж властиво робити помилки. Краще про це не думати. Біль! Біль, хай би що там писали й говорили, буде неодмінно. Але не тільки він викликав страх, доводив до безумства. Величезне «не хочу». Знову питання: як це буде? Все одно насправді не відомо. Були варіанти, старанно вичитані. Залишалося чекати.

Ліза прийняла душ і спробувала відшукати одяг, жалкуючи, що не здогадалася відіпрати кров. Вона уявлення не мала, як ходитиме у забрудненому кров'ю одязі. Пошуки успіхом не увінчалися. Її одяг зник, але натомість у шафі вона знайшла чужі джинси, гарну блузу й кофту. Речі були майже новими й пахли парфумами. Вона б собі не змогла дозволити ані таких речей, ані таких парфумів. Ліза вдихнула запах глибше.

Життя.

Гарне затишне життя.

Упевненої в собі жінки.

Задоволеної собою жінки.

Задоволеної життям жінки.

Зовсім не такої.

Як вона.

Цього разу ніхто не перервав ритуалу вранішньої кави, і вона, посміхаючись, згадувала вчорашній ранок і знайомство з Еріком. Тепер їй навіть бракувало його товариства. Ерік викликав симпатію. Хоча ця симпатія погано поєднувалася з його посадою в Інквізиції, а посада — з віком. Почуй вона його титул за інших обставин — добряче б злякалася. Він узагалі не був схожим на інквізитора. Дотепер Ліза вважала всіх інквізиторів найвищого ешелону безнадійно старими. Їх було небагато, і Ліза знала — всі вони входили до складу Трибуналу. Це означало, що й Ерік виносив їй вирок. Такий висновок був невтішним.

Коли вона зайшла до бібліотеки, Ерік уже чекав на неї, влаштувавшись із книгою на дивані. Він підвівся, різко закрив книгу, поставив на полицю. Спитав, як вона почувається. Ліза хотіла поскаржитися на головний біль, але передумала. Ерік оглянув її обличчя, кілька разів доторкнувся до носа, подивився горло й лише остаточно переконавшись у тому, що з нею все гаразд, запропонував сісти.