Розділ «Дмитро Павличко СОНЕТИ»

Тож хай же будуть з нами ті вінки,

Щоб з дотику до них росли ми всі,

Щоб їх і наші діти не боялись.

1969

До матері я в спогадах вертаюсь,

Кладу своє зажурене чоло

На темних жил вузли та блискавиці

Її спрацьованих і скорбних рук.

Вони мене не вдарили ні разу,

Голубили, здається, лиш тоді,

Як ми прощались. Так було востаннє,

Коли назавжди мати відійшла.

Я не боявся рук її тружденних,

Але тривожно думаю тепер,

Чи перед ними я не провинився?

Я чую в скронях пульс тих рідних жил,

В них бачу блискавку мого сумління,

Що осяває темряву душі.

1978

Як зграя риб, завмерла в ясних водах,