Розділ 4 Замкнений світ

— Справді? — Шако розгублено стенув плечима. — Бачу, на вашій батьківщині дуже дивні звичaї. Адже маґія буває різна — буває біла, а буває й чорна. Ясна річ, чорна маґія заборонена всюди. Але біла… Даруйте, пане ґрафе, та це просто дурість. Я не уявляю, як можна обходитися без маґії. Якби не вона, то не було б ніякої цивілізації. Без неї люди б досі жили в печерах.

Я ледве втримався від сміху.

— А проте, мешканці Основи спокійнісінько живуть без маґії.

— Знову перепрошую, пане ґрафе, — заперечив Шако, — та ви помиляєтеся. На Основі також є маґія, своя, особлива, яка на решті Граней не діє.

— І що ж це за маґія?

— Вона називається технікою. А тамтешніх чаклунів звуть інженерами. Вони набагато могутніші за наших відунів, по силі майже рівні інквізиторам, от тільки за межами Основи їхня маґія майже нічого не варта.

— Зрозуміло, — з усмішкою промовив я. — Це тобі Метр розповів?

— О ні! Я в книжках прочитав. — Шако зіщулився. — Метр ніколи зі мною не розмовляв, він лише наказував. Він був такий… — Хлопець зам’явся, не в змозі добрати потрібних слів. — Він був зовсім не злий, він… не був ані злим, ані добрим, він мовби стояв вище добра та зла, вище усього земного. В його присутності я почувався нікчемною комахою… Це було страшно.

„Отож-то ти й радієш новим хазяям“, — подумав я і вже збирався повернутися до розмови про Леопольда, коли двері будинку розчинились і на широкий ґанок вийшла Інна.

Украй вражений, я випустив з рук фаянсову чашку. Вона вдарилась об моє коліно і впала додолу — на щастя, я встиг випити всю каву.

Шако схопився на ноги, мов ужалений.

— Я багацько читав про прекрасних дам, — захоплено прошепотів він, — але це вперше бачу прекрасну даму навіч.

— Спокійно, хлопче, — промимрив я. — Не дуже задивляйся. Не твоє.

А сам я не міг відвести від Інни зачарованого погляду. Хоч я приблизно й уявляв, як вона буде зодягнена, все ж перша її поява у новому розкішному вбранні приголомшила мене. На ній була дивовижної краси довга парчева сукня, поділ якої підіймався по боках, відкриваючи ошатні спідниці з червоного шовку, а напівоголені плечі прикривала, мов легкий серпанок, прозора накидка. У жінчиних вухах сяяли на сонці золоті сережки з двома великими смарагдами, а шию прикрашало чудове діамантове кольє. В її розкішному білявому волоссі то тут, то там виблискували самоцвіти.

Врешті я подолав заціпеніння, підвівся з лави й пішов назустріч дружині, зовсім не відчуваючи землі під ногами і раз по раз спотикаючись на рівному місці.

„Боже! — думав я. — Господи Боже, якщо Ти є, скажи: чим я заслужив на таке щастя? Чому з усіх чоловіків вона вибрала мене — грішне, недостойне чадо Твоє?…“

Підібравши сукню та спідниці, Інна зійшла вниз по мармурових сходах і взяла мене за руки. Від її доторку я трохи отямився.

— Ну як? — запитала вона. — Подобається?

— Сонечко моє ясне, — палко промовив я. — У цьому вбранні ти надзвичайно сексуальна — ще сексуальніша, ніж коли роздягнена.

Інна зайшлася веселим сміхом: