Розділ «Частина четверта ДРУЗІ ТА ВОРОГИ»

Стоїчков коротко посміхнувся й похитав головою.

— Виходить, ти не все знаєш про Залу. Поблизу є резервний портал, просто він вимкнений. Його вмикають лише для того, щоб налаштувати на нового члена Ради, потім вимикають знову. Тож там ми були б убезпечені від пастки.

Відтак розмову довелося ненадовго перервати, бо до кабінету ввійшла оданадцятирічна Данка, найменша дочка Анте Стоїчкова; вона принесла для Маріки сніданок. Стоїчков познайомив дівчат і дозволив доньці трохи побалакати з Марікою. Як це часто трапляється, Данка, пізня дитина, була батьковою улюбленицею, і йому важко було опиратися її бажанням. А зараз вона хотіла спілкуватися з новою знайомою. Проте, коли Маріка поснідала, Стоїчков таки знайшов у собі сили, попри Данчині вередування, прогнати її з кабінету.

— Нестерпне дівчисько, — поскаржився він, зачинивши за нею двері. — Простісінько на голову сідає. І не знайду на неї ніякої ради. Швидше б подорослішала, щоб я віддав її заміж. Он у княжича Предрага старший син такого ж віку.

Маріка мимохіть усміхнулася, та вже наступної миті спохмурніла, знову подумавши про зруйнований Норвік, про знищені портали, про втрачений зв’язок зі світом МакКоїв… Для неї це був не лише світ пращурів, вона сама була часткою того світу й гостро відчувала цю втрату. Тепер можна було розраховувати тільки на Кейтову допомогу. Та якщо він відмовиться…

— От бачите, пане Стоїчков, — сумно мовила Маріка. — Я мала рацію. Ми з Алісою мусили поїхати з Норвіка ще тоді, коли дізналися про зникнення Кейта і Джейн.

Стоїчков зітхнув.

— Так, Маріко, ти мала рацію. А ми помилялися… Вірніше, боялися вас відпускати. Ми зволікали під будь-яким приводом, переконували себе, що ситуація не така критична… аж поки стало запізно.

— Навіть учора, коли подзвонила пані Волш, ще не все було втрачено, — зауважила Маріка. — Нам варто було ризикнути, але Стен, знову ж, не захотів відпускати мене. А ми змогли б вибратися. Напевно змогли б. Оскільки Послідовники не планували вторгнення в Норвік, то їх не було поблизу замку.

Цього разу Стоїчков заперечно похитав головою:

— Ти робиш хибний висновок, Маріко. Послідовники спостерігали за Норвіком, це безперечно. Вони мусили переконатися, що, по-перше, ніхто з вас випадково не залишив замок перед нападом летючого корабля, по-друге, ніхто не вцілів після бомбування, а по-третє, портали зруйновані й більше не діють. Ти вже даруй, але я вважаю, що в цій ситуації ти поводилася нерозумно, а Стеніслав учинив цілком правильно.

Маріка підібгала губи й потупилася. Їй раптом спало на думку, що коли навіть Стоїчков підтримує Стена, то, можливо, вона справді помилялася.

— Хіба ви не розумієте… — почала Маріка невпевнено і замовкла, бо не знала, що далі сказати.

— Я розумію, Маріко. Розумію, що ти зараз засмучена. Але зрозумій і ти, що наші справи не такі вже й кепські, як тобі здається. Поки не будемо обговорювати шляхи повернення до світу МакКоїв. Вони є, і ти це знаєш. Краще подумай над тим, що зробили Послідовники. Гарненько подумай і скажи: про що свідчить їхній учинок?

— Вони хотіли вбити мене, батька, Алісу…

— А ще?

— Вони зруйнували Норвік.

— Навіщо? Лише для того, щоб убити вас трьох?

— Ну, ще вони прагнули знищити портали. Можливо, це була їхня головна мета — розірвати зв’язок між їхнім світом і нашим. Якщо вірити листу пані Волш, вони не знають, що Кейт знайшов сюди шлях, і навіть не здогадуються, що він з сестрою зараз перебуває в нас.

— І це, либонь, найважливіше, — наголосив Стоїчков. — Послідовники відмовилися від спроб розшукати наш світ, вони вирішили просто відгородитися від нас. Отже, вони нас бояться, дуже сильно бояться. Гм… Якщо мені правильно переповіли слова пані Волш, то вона сказала тобі, що було ухвалено рішення повернутися до первісного плану.