Розділ «Частина третя НЕВИЗНАЧЕНІСТЬ»

— А я хвилювався за тебе, — сказав Стен.

Не випускаючи Маріку з обіймів, він роззирнувся довкола. Кімната була дуже затишна, оздоблена досить незвично, але з гарним смаком, і всюди відчувалася присутність жіночої руки. Всі меблі були тонкої, майстерної роботи, старанно відшліфовані навіть у важкоприступних місцях. Посеред кімнати стояло широке ліжко, вкрите пухнастим темно-червоним покривалом. На стіні висіло велике овальне дзеркало, а під ним стояв низенький столик з купою різних пляшечок, коробочок та щіточок — таких самих, як і в Марічиній ґардеробній у Мишковарі.

Обидва вікна було затулено шторами — вочевидь, із обережності. Кімнату заливало яскраве світло від білої кулі, що висіла під стелею. Стен не відчував там присутності магії — цей світильник явно працював інакше, ніж звичні йому змалку світлові кулі. Здається, два чи три тижні тому сестра щось розповідала про електрику і навіть демонструвала роботу свого ліхтарика…

Маріка відступила на крок від Стена і зміряла його поглядом з ніг до голови.

— Який ти брудний, братику! Просто жах.

— Справді, — погодився він. — П’ять днів провів у дорозі.

— Тобі треба помитися й перевдягтися, — рішуче сказала Маріка. — Не можна в такому вигляді йти на збори.

— Я б радо, але…

— Жодних „але“, — урвала його сестра. — Маємо вдосталь часу. Ходімо, — вона потягла Стена за собою, — зараз приймеш душ… ні, краще ванну. Гаряча ванна — саме те, що зараз тобі потрібно.

Маріка провела брата до сусідньої кімнати, такої ж завдовжки, як спальня, але втричі вужчої по ширині. Її стіни та підлога були облицьовані квадратними мармуровими плитками, щільно підігнаними одна до одної. Дальню частину приміщення відокремлювала від решти скляна перегородка, а посередині, біля одної з поздовжніх стін стояли великі білі ночви.

— Це мильня, — пояснила Маріка, про що Стен і сам здогадався. — Тут її називають ванною кімнатою. А це, — вона вказала на ночви, — ванна.

Поки Стен з цікавістю роззирався, сестра схилилася над ванною, одночасно повернула дві ручки — з червоним та синім ковпаками — і з крана полилася вода, від якої здіймалася пара. Ванна стала швидко наповнюватися. Маріка підставила пальці під струмінь, ще трохи повернула ручку з синім ковпачком, потім випросталась і сказала братові:

— Як бачиш, тут не треба нагрівати воду чарами. До крана надходить і гаряча, й холодна вода, їх можна змішувати на свій розсуд.

— Непогано, — промимрив Стен, уважно роздивляючись чудернацький на вигляд предмет, що стояв під стіною, поруч із ванною. Він викликав у нього якісь невиразні асоціації… Нарешті Стен збагнув. — Ага! Це тутешній відхожий стілець, так?

— Правильно, — підтвердила сестра. — Називається унітазом і влаштований хитріше… Гаразд, шампуні ти не визнаєш, ось твоє улюблене мило, — з цими словами Маріка поклала на кутній край ванни новенький шматок білого мила того ґатунку, яким Стен постійно користувався впродовж останніх трьох років, донедавна навіть не підозрюючи, що воно походить з іншого світу. — Рушники бери які завгодно, вони всі чисті. Коли помиєшся, закутаєшся в них. І не думай надягати свій бруднющий одяг, бо тоді знову зажену в ванну… Ти голодний?

— Ні. В Буковича наївся по саме нікуди.

— І солодкого не хочеш?

— Дякую, не влізе.

— Шкода, могла б пригостити морозивом. У нас воно завжди є, навіть узимку. Аліса його дуже полюбляє.

— До речі, вона тут?