Розділ «Частина третя НЕВИЗНАЧЕНІСТЬ»

Кейт відвернувся, щоб не бачити співчутливого погляду сестри й задув свічку на тумбі. Спальня поринула в пітьму, лише холодні зорі байдуже миготіли у вікні.

— Добраніч, Джейн, — сказав він.

— Добраніч, Кейте, — відповіла вона.

Розділ 19

До маєтку Буковича вони прибули надвечір. Ендре Міятович відразу повернувся додому, а Стен мусив затриматися — він не міг знехтувати своїми обов’язками верховного командувача і мав особисто переконатися, що військо як слід розмістилося на ніч. Відтак Стен ще цілу годину провів разом з іншими князями та воєводами за святковим столом — правила гостинності зобов’язували Єньо Буковича прийняти таких знатних вельмож на гідному рівні.

Лише коли бенкет закінчився і високі гості розійшлися по відведених їм кімнатах, а в розташованому біля стін замку таборі було оголошено відбій, Стен отримав довгоочікувану свободу. Єньо Букович провів його до своїх покоїв (що їх, як було оголошено завчасно, він надав у розпорядження князя Мишковицького), без зайвих розпитувань відкрив портал і лише поцікавився, за якою „ниткою“ викликати його в разі нагальної потреби. Стен не ризикнув показувати йому „нитку“, що вела до Зали Дванадцяти (хоча без відкритого доступу до тамтешнього порталу визначити його розташування неможливо), тому сказав, що всі повідомлення слід надсилати на портал Анте Стоїчкова. Більше запитань не було, і Букович залишив Стена самого, попередивши насамкінець, що спить він дуже чуйно, а тому голосно кликати його не треба.

Коли за господарем зачинилися двері, Стен повернувся до відкритого порталу і зо хвилю простояв у задумі. Півтори години тому Стоїчков переказав через Буковича: „Збираємось о пів на третю. Поки відпочинь у сестри. Вона чекає на тебе.“ З огляду на різницю в часі між двома світами, це була розумна пропозиція. Завітавши до Маріки, він встигне добре виспатися перед зборами Ради і на ранок, коли військо знову має вирушити в дорогу, буде свіжим та відпочилим.

А проте, Стен вагався. Раніше він узагалі відмовлявся приходити в Норвік, бо вони з сестрою могли зустрічатися лише в тій самій кімнаті, де колись його мати зраджувала його батька. Тепер, з появою нового порталу, ситуація покращилася — але не набагато. Стен і далі не палав бажанням опинитися під одним дахом з колишнім коханцем своєї матері, а тим більше — зустрітися з ним…

„А хай йому чорт!“ — раптом розізлився він. — „Що я мов мала дитина?! Чого я боюся — зустрічі з немічним дідуганом? Може, йому вистачить кебети не показуватися мені на очі…“

Зважившись, він надіслав виклик через портал.

„Стене! Нарешті!“ — за мить озвалася Маріка, її думки-слова летіли стрімко, накладаючись одне на одне. Сестрина відповідь ішла іншою „ниткою“, Стен негайно вхопився за неї й відпустив попередню „нитку“, що вела до старого порталу Конора МакКоя. — „А я вже тебе зачекалася… Зажди трохи. Зараз відкрию.“

„Стривай! Там поруч нема твого… батька?“

„Ні, не турбуйся. Він досі в Лондоні. Повернеться лише завтра ввечері.“

Стен згадав, що на останній їхній зустрічі Маріка щось говорила про поїздку її батька до якогось Лондона.

„Неймовірно!“ — вразився він. — „Тут таке відбувається, а вона навіть не викликала його додому. Але чому? Щоб не насторожити Послідовників?… Оце так самовладання! Виходить, Міятович мав рацію: я погано знаю власну сестру…“

Невдовзі Маріка знов озвалася. Тепер її думки йшли з нормальною швидкістю:

„Готово, проходь. Тільки обережніше — не спіткнись.“

Останнє попередження було зайвим. Як завжди при переході в інше місце, Стен зробив один крок і зупинився.

Він опинився чи то в шафі, чи то в неглибокій ніші в стіні. Перед ним стояла Маріка й лагідно всміхалася. Вона була одягнена у квітчастий халат, до непристойності короткий — його поли навіть не прикривали коліна; а на ногах у неї були чорні панчохи. Стен вийшов з шафи (це таки була шафа, але водночас убудована в стіну) і пригорнув до себе сестру.

— Вітаю, братику, — промовила вона. — Мені так тебе бракувало.