Розділ «Частина перша КОНОРИ»

А княгиня Ілона дивилася з ікони на своїх дітей і лише лагідно всміхалася.

Розділ 3

Маріка пішла з бенкету задовго до його завершення під приводом того, що хоче взяти участь у ранковій церемонії відплиття кораблів, а тому, щоб виспатися, їй треба лягти раніше. Стена начебто задовольнило таке пояснення, він звик, що сестра любить поспати. А проте, при прощанні вона прочитала в його занепокоєному погляді невисловлене запитання: „Чи не тому ти так багато спиш останнім часом, що спиш не сама?…“ Маріка поквапилася піти, щоб очі не виказали її збентеження так само відверто, як брат виказував своє занепокоєння. Мабуть тепер, думала вона, прямуючи коридорами замку в супроводі веселеньких від випитого вина придворних панночок, будь-хто з присутніх на бенкеті, кому надто рано захочеться спати, опиниться у Стена під підозрою. Не виключено, що після вечері він вирішить навідатись до них під якимось вигаданим приводом. Але до неї, звичайно, не зайде. Бідолашний братик так боїться знайти підтвердження своїх підозр, що воліє залишити все як є…

Маріка сумно всміхнулася.

„Вибач, Стене,“ — подумала вона. — „Якби ж то я могла розповісти всю правду!…“

Біля своїх покоїв Маріка відпустила придворних панночок, сказавши, що сьогодні не буде традиційних вечірніх посиденьок, а сама, проминувши вітальню, ввійшла до просторої спальні, де на неї вже чекала молоденька покоївка. З її допомогою Маріка зняла з себе вбрання та прикраси, надягла нічну сорочку і вляглася в ліжко. Тим часом покоївка віднесла до ґардеробної її розкішну сукню з золотої парчі та шовкові нижні спідниці, а повернувшись, загасила всі свічки в спальні за винятком однієї, на низенькій шафці поруч ліжка, й шанобливо спиталася:

— Вам більше нічого не треба, пані?

— Ні, золотце, можеш іти.

— Добраніч, пані.

— І тобі також.

Уклонившись, покоївка зробила була кілька кроків у напрямку дверей, а потім нерішуче зупинилася.

— Пані… — почала вона і замовкла, вагаючись.

— Ага, розумію, — сказала Маріка, зручніше влаштувавшись на подушках. — Знову призначила побачення своєму приятелеві?

— Ну… так, пані. Але обіцяю повернутися ще до світанку.

— Гаразд, іди, — кивнула Маріка. — Бажаю гарно розважитися.

— Дякую, пані! — зраділа покоївка.

Коли вона залишила спальню, Маріка про всяк випадок пролежала ще зо чверть години, тоді вибралася з ліжка і пройшла до ґардеробної. Там вона привела в дію простеньке закляття — і кімнату залило м’яке жовтувате світло, яке випромінювала скляна куля, наполовину вмурована в стелю. Такі магічні світильники були в усіх особистих кімнатах Маріки та Стена, але вони користувалися ними лише тоді, коли залишались наодинці або в присутності родичів-Конорів, а при сторонніх задовольнялися звичайними свічками. Хоча люди й здогадувалися, що князь та його сестра регулярно вдаються до чарів, було зовсім небажано демонструвати це відкрито. З тих самих міркувань, узимку, наприкінці осені й на початку весни Стенові з Марікою доводилося про людське око палити в себе каміни, хоча насправді їхні помешкання зігрівали спеціальні чари, накладені на підлогу та стіни.

У ґардеробній Маріка скинула нічну сорочку, надягла білизну та панчохи, взула туфлі, а потім відчинила одну з шаф і відсунула вбік задню стінку, за якою знаходився потаємний відділ, де зберігалася одіж, яку тут ніхто не носив. З-поміж різних речей вона вибрала коротку чорну спідницю, білу шовкову блузку та темно-червону жакетку і вдягла їх. Потім скріпила золотою шпилькою волосся, прискіпливо оглянула себе в дзеркалі й кокетливо підморгнула своєму відображенню, всміхнувшись на думку про те, як відреагував би Стен, побачивши її в такому вбранні. Загалом, Маріка не була в захваті від тамтешньої моди, вона полюбляла вдягатися розкішно й вишукано, прикрашати себе коштовностями — щоб одразу було видно, що вона князівна, а не якась простолюдинка. Разом з тим, їй подобалося носити коротку спідницю — у неї були гарні ноги, довгі та стрункі, і їй приємно лоскотало нерви, коли зустрічні чоловіки, відверто або нишком, милувалися ними. Проте найбільше Маріка цінувала взуття та білизну. Звичайно, як тут, так і там зустрічались погані й гарні речі; але гарне взуття звідти було справді гарним — легким, зручним, красивим, ніде не тисло, не промокало, не псувалося від вологи. А про гарну білизну звідти й говорити не варто — Маріка так звикла до неї, що ніяку іншу носити вже не могла. Надто ж це стосувалося трусиків, яких тут ще ніхто не вигадав. Раніше вона спокійнісінько обходилася без них, власне, й зараз не завжди надягала їх до тутешнього вбрання з довгими пишними спідницями, але в особливі жіночі дні вони ставали просто незамінними. А от у тамтешньому одязі ходити без трусиків було взагалі ризиковано.

Закінчивши причепурюватися, Маріка видобула з тієї ж таки схованки сумочку з крокодилової шкіри й лялькову голову натурального розміру з довгим золотавим волоссям, після чого знову замаскувала потаємний відділ і зачинила шафу. Почепивши пасок сумочки на плече, вона загасила в ґардеробній світло й повернулася до спальні. Там накидала під ковдру кілька малих подушок, вміло надавши їм форму свого тіла, і примостила до цього опудала лялькову голову, затуливши її обличчя золотавими кучерями. Тепер, якщо хтось зазирне до спальні, то в тьмяному світлі однієї свічки не помітить нічого підозрілого. Втім, завжди існував ризик, що виникне нагальна потреба розбудити її посеред ночі — от тоді буде справжній скандал! Проте за три роки цього ще жодного разу не траплялося.

Переконавшись, що зробила все як треба, Маріка ввійшла до суміжного зі спальнею кабінету, який, разом з рештою цих покоїв, раніше займала княгиня Ілона. Упродовж двох років по її смерті вони лишались незамешканими в очікуванні своєї нової господині — юної Анішки, князівни Сеанської. Проте за місяць до весілля зі Стеном вона несподівано захворіла і невдовзі померла. Стен украй важко переніс цю втрату і відтоді навіть чути не хотів про нову наречену. Його шлюб з Анішкою планувався віддавна, ще коли обоє були дітьми, і він так звик до цієї думки, що просто не міг уявити на її місці іншу жінку. Саме тому Стен запропонував сестрі переселитися в помешкання їхньої матері. Дев’ятирічна Маріка, не здогадуючись про справжню причину братового рішення, дуже раділа, що її нарешті визнали дорослою…