Розділ «Частина перша КОНОРИ»

— Ну й завдали ви мені клопоту, ґаздо Стеніславе. Боюся, деякі хлопці так налигаються, що завтра лазитимуть рачки.

— Це й буде для них першим випробуванням, — незворушно зауважив Стен. — Ось чому я наказав вам з Вовчеком набрати більше людей, ніж ви вважали за потрібне. Завтра зможете відсіяти зайвих з-поміж тих, хто не вміє пити. А для інших це буде наука.

Іштван згідно кивнув:

— Я так і збирався вчинити. І Вовчек також.

— До речі, — запитав Стен, — а де він?

Іштван миттю спохмурнів.

— На „Всевладі“. Обіцяв повернутися з останньою шлюпкою, мовляв, хоче ще раз перевірити готовність корабля, та мені здається, що сьогодні він просто не в гуморі. І взагалі… — Капітан прокашлявся. — А втім, до чого тепер ці розмови.

Стен похитав головою:

— Якраз навпаки. Тепер ми можемо відверто поговорити.

— Про Вовчека?

— Про нього.

— Коли вже пізно його замінити, — не запитав, а констатував Іштван.

— Саме так, — кивнув Стен. — Бачу, ваші люди вже закінчують. Вирушаєте з ними?

— Це залежить від вашої світлості.

— У такому разі я волів би, щоб ви залишилися.

— Добре.

Нарешті було завантажено останню діжку з прісною водою, шлюпки відчалили від берега й попливли до кораблів. Тим часом, зачувши про Стенову появу, кілька офіцерів зі „Святої Ілони“ та „Князя Всевлада“, що тинялися в порту, прибули до головного причалу. Стен делікатно порадив їм не гаяти часу й вирушати до замку. Збагнувши, що князь хоче поспілкуватися з Іштваном віч-на-віч, офіцери та решта присутніх квапливо розійшлися. Двоє дружинників та зброєносець, що супроводжували Стена, перегородили вхід на причал, аби ніхто не потурбував їхнього князя.

Прихилившись плечем до дерев’яної палі, Стен спрямував замислений погляд повз кораблі до обрію, за яким щойно сховалося сонце.

— Я б так хотів вирушити з вами, капітане, — промовив він з сумовитими нотками в голосі. — Якби мій батько був живий, я б так і вчинив.

Іштван важко зітхнув — князь Всевлад був його другом і покровителем.