Розділ «Частина перша КОНОРИ»

— Який там лев! Швидше шакал.

— Або гієна.

— Та ні, вурдалак!

І вибух глузливого реготу.

Пал Антич густо почервонів і скоса кинув на насмішників злостивий погляд.

А Стен пильніше придивився до нього. Пал Антич, хоч і називав себе капітаном, навряд чи був ним насправді. Вочевидь, він належав до того штибу марнославних купців, які, мало розуміючись на морській справі, для зайвої пихи нагороджували себе цим званням, а всі клопоти, пов’язані з керуванням кораблем, перекладали на плечі старшого помічника.

— Чим ви займаєтеся, капітане? — це слово Стен вимовив з неприхованою іронією.

— Я чесний торгівець, ваша світлосте. Привожу з півдня тропічні фрукти, кавові зерна, лікувальні трави, цінні породи деревини, леопардові шкури, слонову кістку…

— І рабів, — зневажливо додав Іштван, що стояв за Стеновою спиною. — Купує їх за безцінь у тамтешніх дикунів, розплачується дешевими брязкальцями, а тут бере по двадцять златих за душу.

— По п’ятнадцять, — заперечив Антич. — А то й по десять. Я веду чесну торгівлю, а мене хочуть розорити, пограбувати, роздягти до нитки…

— І хто? — суворо запитав Стен. — Чи ви часом не натякаєте, що в моєму порту серед білого дня хазяйнують розбійники?

— О ні, государю, ні, це не розбійники.

— То хто ж тоді?

— Митники вашої світлості… уклінно перепрошую… вони вимагають сто златих за кожного чорнопикого. Це просто нечувано! Це справжнє здирництво! А вони ще мають нахабство стверджувати, що діють за вашим приписом.

— Це правда, — незворушно підтвердив Стен. — Мої митники не перевищили своїх повноважень. Я справді віддав розпорядження стягати по сто златих мита за кожного ввезеного раба.

Пал Антич широко роззявив рота і втупився у Стена очманілим поглядом.

— Але ж це…це…

— Обережніше, капітане! — застеріг його Стен. — Ви ж не збираєтеся зопалу назвати мене грабіжником?

— Ні, я… я… — Работоргівець судомно глитнув. — Я хочу сказати, що вашу світлість, очевидно, ввели в оману радники. Вже два роки як його величність імператор своїм указом дозволив ввозити на терени Імперії рабів з Цорніки. Я маю спеціальну грамоту, видану Імперською Торгівельною Палатою в Златоварі. Мені дозволено займатися торгівлею, зокрема й рабами, в усіх сорока восьми князівствах Західного Краю.

— Я в жодному разі не зазіхаю на ваші законні привілеї, пане Антич. Ви можете продавати своїх рабів де завгодно й кому завгодно, та спершу сплатіть ввізне мито.