Розділ п’ятий Криза

— Земля не веде, а от деякі інші планети завжди готові. Зокрема, Тянь-Го. За свідченням Гарсії, консорціум уже уклав з генералом Чангом угоду про військову операцію проти Ютланда.

— Хай їм чорт! — вилаявся я. — Як же так? Хіба вони не розуміють, що тяньгонці, заволодівши Ютландом, перетворять планету на один величезний концтабір, а її мешканців — на рабів, що поголівно працюватимуть на вуховертових плантаціях.

— В тім-то й річ, що розуміють. І їм це вигідно. Краще ділитися прибутком з найманим завойовником, аніж з трьохсотмільйонним населенням планети. А якщо генерал Чанг почне нахабніти й вимагати завелику частку від прибутку, то на захист інтересів консорціуму стане Земля. Загарбницьких війн вона не веде, зате без проблем спрямує свої війська для звільнення Ютланда від підлого загарбника. За умови, звичайно, якщо цей „підлий загарбник“ вчасно не вгамує свої апетити.

Я розгублено похитав головою.

— Прокляття!… Але ж це підле свинство!

— Не ображай чесних свиней, — промовила Елі. — Це називається „Realpolitik“. Будь-яка, навіть найдовершеніша демократія, в основі своїй підла, продажна й лукава.

Я ошелешено витріщився на неї:

— Як це розуміти? Батько вже навернув тебе в свою віру?

Вона зашарілася.

— Аж ніяк! Просто… просто ми майже щодня розмовляли — за обідом, іноді за вечерею. І знаєш, він говорив багато правильних речей, над якими я раніше не замислювалася. Між іншим, усе те, що сказала тобі Яна, це його слова. До того ж не лише сьогоднішні. Десь місяць тому твій батько сперечався з капітаном Павловим з приводу його ідеї про концесію. Він доводив йому, що фармацевтичні компанії не задовольнить рівноправне партнерство, що вони зрадять Ютланд заради збільшення своїх прибутків. Адмірал навіть назвав їх найвірогіднішого спільника — генерала Чанга. І, як бачиш, влучив у яблучко.

Я важко зітхнув:

— Так, у яблучко. На всі сто очок…

2

Кораблі ютландського флоту жили за поясним часом Світ-Лейк-Сіті, тому я, хоч і мав вихідний, за звичкою прокинувся о пів на сьому ранку.

Елі з Ліною після бурхливої ночі спали мов убиті. Я ж, на власний подив, почувався бадьорим і відпочилим. Обережно, щоб не розбудити дівчат, вибрався з ліжка, прийняв холодний душ, одягнувся й зійшов на перший поверх, щоб поснідати — їсти хотів страшенно.

В їдальні на мене чигав сюрприз — за столом сидів Павлов, пив каву й палив сигарету. Головним чином я здивувався не через його присутність у нас вдома о такій ранній порі, хоча й це викликало запитання. Значно більше мене вразило те, що він був одягнений в адміральський мундир з чотирма зірками на погонах.

— Привіт, Александре, — сказав Павлов. — Дуже радий тебе бачити.

— Добрий ранок, сер, — сказав я і про всяк випадок став струнко.

— Ой, облиш! — відмахнувся він. — Робочий день ще не почався, тож давай без формальностей. Тим більше, що в тебе вихідний.

— Батько тут? — запитав я, сівши за стіл.