Розділ «26»

— На щастя, доктор Аля саме тої миті переводила модуль на пришвидшений ритм і їй здалося, що це звук перемикання механізму. Тепер я розумію, що то була синхронність її приреченості, її кінця… Вже діяла невблаганна космічна сила майора Чуйка…

В санаторії «Сокіл» тої ночі черговим лікарем була невропатолог Лариса. Коли санітарка привела до її кімнати незнайому чорняву жінку (здається, досить гарну) і ввічливого спокійного чоловіка (дуже гарногої), Лариса, попросивши пробачення, швиденько поправила перед дзеркальцем зачіску, підмалювала губи, підвела олівчиком очі, усміхнулася до гостей:

— Я вас слухаю. Ви з путівками? У нас зараз майже порожньо. Путівки стали дорогі, з армією щось діється незрозуміле. Грудневий заїзд уже відбув свій строк, позавчора ми провели останніх, а тепер…

— Ні, ми не відпочивати, — сказав Винокур, до якого зверталася лікарка, — ми з іншого приводу…

Він показав своє посвідчення, сказав, що Оксана з прокуратури.

Лариса злякалася:

— Щось трапилося? В нашому санаторії?

— Ні-ні, — заспокоїв її Винокур. — Нічого тривожного… Скажіть нам, будь ласка, після Нового року хтось прибував на відпочинок?

— До санаторію?

— Так.

— Ну, я не можу сказати. А хто вас цікавить?

— Нас цікавить майор Чуйко. Не знали ви такого?

— З прізвищами не завжди… В нас тут контингент великий…

— Гаразд, — сказав Винокур, — ми вам покажемо фотографію. Оксано, покажи, будь ласка.

Лариса глянула на круглу, ніби вилиту з бронзи голову, і її очі перелякано заметалися.

— Ви бачили цього чоловіка? — з притиском спитав Винокур.

— Його… Його не було… В контингенті не було…

— Він лікувався тут три роки тому.

— Я в санаторії лише рік, — Лариса вже заспокоїлася. Але Винокур не відступав.

— Три роки тому майор Чуйко лікувався тут, а цього року він міг з'явитися не для лікування… Скажімо, на новорічний бал… Ви тут зустрічали Новий рік?