Розділ «Відділення перше «Лагідна українізація»»

У цьому місці я зазвичай не витримував і давав їй потиличника. Вона кидалася на мене з намаганням укусити і роздерти манікюром обличчя. Я хапав її за руки, і в салоні зчинялася млява і довга позиційна боротьба.

– Усе нормально, їдьте, їдьте! – проказував я до переляканого водія.

Зазвичай боротьба закінчувалася тим, що вона опускала руки і починала ридати, раз у раз схлипуючи: «За что? За что?»

Зранку каялася, просила вибачення, казала, що такого більше не повториться, але за тиждень-другий ситуація повторювалася.

Шалений робочий графік, організаційні зриви, аврали, нескінченні публічні заходи, мегатонни обтяжливого спілкування із замовниками, необхідність кар’єрного росту, конкуренція, наклепи, інтриги, плітки. Нерви не витримували. Декілька разів ми розходилися і я їхав жити до батьків.

Влітку 2003 року я купив велику двоповерхову квартиру на Подолі та офісне приміщення неподалік. Почав ремонт. А в лютому 2004-го вона завагітніла.

– Анжело, пообіцяй, що ти кинеш пити!

– Клянуся, котічєк!

На початку травня ми перебралися на Поділ. І все, здавалося, було добре, якби одного дня до нас не завітала її старовинна інститутська подруга, нині досить знаменита актриса (назвемо її Лєра), яка і принесла із собою пляшечку гарного італійського вина. Я щойно завів собі собаку – фокстер’єра на прізвисько Барчук і, розуміючи, що дівчатам є про що погомоніти, подався з ним гуляти на Труханів острів, тим паче, що Лєру, яку відрізняла категоричність у судженнях і відвертий снобізм, я трохи недолюблював.

Коли ж години за дві повернувся, дівчата допивали вже третю пляшку.

– Котічєк, тут Лєра сходіла в магазін, і ми чуть-чуть випілі… Ти ж нє протів?

– Ні, я проти! Я дуже проти! Лєра, ти знаєш, що вона вагітна?

– Ну знаю, а что? Чуть-чуть віна єщьо нікому нє поврєділі…

– Лєра, што ти с нім разговаріваєш? Ето жє «фашист»! Он мнє буквально на днях заявіл, что Гітлєр бил лучше, чем Сталін. Он любіт Гітлєра! Лєра, ти панімаєш, с кєм ми імєєм дело?

– Я казав, що Гітлер для німців був кращим, ніж Сталін для свого народу, от і все…

– Нє важно. Нє за то мой дєд воєвал, чтоби в моєй странє каждая скотіна указивала, когда піть, а когда нє піть! Хочу і пью!

– Так, Лєра, дякую, здається, тобі час збиратися! – це я сказав.

– Да, Анжелка, я, пожалуй, пойду!

– Нєт, Лєра, ти останєшся! Думаєш, прівьоз меня в свою квартіру і я стала твоєй содєржанкой! Да мнє по хуй твоя квартіра. Я свободная женщіна і всєгда сама зарабативала сєбє на жизнь! Понятно? І вообщє, я бєрємєнна твоім рєбьонком, а бєрємєнним нужно во всьом уступать!

– Анжела, я пойду!