Розділ «Андрій Кокотюха Колекція гадів»

— Але вже точно не з ними, — Вова кивнув кудись убік і знову дурнувато реготнув. — Ти можеш з нами посваритися, правда. Ми тобі своїми рилами можемо не вийти. Тільки ж назад, до тих, хто кілька днів тому вважався «твоїми», ти вже не повернешся. Тоді тобі або в іншу школу переходити, або... не знаю. Щоби ти знав, чуваче, які закони: вхід до нас — гривня, вихід — дві. Або, як подобається, в долари переведи. Чи якусь іншу валюту, хоч рублі російські.

— Що це ти про гроші завів? Директор вам платить за роботу?

— По-перше, не «вам», а «нам». Бо ми тепер разом, одна команда. По-друге, він уже заплатив, владу нам дав. Це, чувак, іноді дорогого коштує. Знаєш, на чому влада тримається?

Замість відповіді Максим похитав головою.

— На можливостях, чувак. У кого їх більше, у того і влади більше. А значить — і грошей. Це на перспективу. А перспектива у нас із новим директором дуже, скажу тобі, райдужна. Згоден?

Замість відповіді Максим знизав плечима.

— Тепер у нас влади більше. Відчув?

Максим кивнув.

— А чому? Бо крадіжки в школі почалися. Хто буде оберігати кишені та наплічники школярів, як не ми, Група залізного порядку? І кому для забезпечення залізного порядку влади дається більше? Отож бо й воно!

Білан глянув на годинник. Скоро перерва закінчиться.

— Не дивись, не дивись, — поплескав його по плечу Вова. — На нас дурні правила вже перестають поширюватися. Запізнишся на якусь там фізику — не біда. Ти з червоною пов'язкою, тобі все можна. Слухай вухом: треба бойове хрещення пройти.

— Це як? — поцікавився Білан.

— Дуже просто. У нас всі хлопці рано чи пізно його пройдуть. Ти будеш другим. Бо я тобі, чуваче, вибач уже, не довіряю поки що повністю. Директор тобі повірив, бо ти сам прийшов. Але я тебе в справі бачив. Так що тепер свій реванш до кінця візьму.

— Реванш?

— Ти як думав? Ви з дружком здорово мене тоді, весною, з тим Золотим кубком опустили. До друзяки твого колишнього я ще доберуся. А з тобою зараз вирішимо. Відмовишся хрещення проходити — знімеш пов'язку. Тільки після цього, як я й обіцяв, нічого не зміниться. Своїм друзям можеш скільки завгодно каятися — тільки іржатимуть, мов племінні коні. Погодишся — станеш таким, як ми, від п'ят до маківки. Тоді вже назад дороги в тебе точно не буде.

Всередині в Білана залоскотало.

— Досить уже лякати. Понти твої дешеві теж мені до одного місця. Діло говори.

— Ось і добре, — Вова потер руки. — Мобільник у Тимура з сьомого класу, думаєш, сам, на ніжках пішов і не повернувся?

— Вкрали.

— Вкрали, — погодився Завгородній. — Хто і як — тепер не важливо. Просто наступну крадіжку доручається провести тобі.