Розділ «Замість епілогу»

І навіть вокзальні дрібні щипачі

Робили обідню перерву.

Так прощай, моя радість, прощай.

Роки, як птахи, промайнули.

Я вип'ю свій круто заварений чай

За наше з тобою минуле.

Не довіряв я жінкам ніколи,

І не тримаю на тебе зла.

Тільки скажи мені з власної волі —

Що ж ти, паскуда, мене здала.

Знай, що колись я повернуся,

Знову колись проп’юсь до рубля,

Знову зап'ю і мамой клянуся —

Я ще дістану тебе, буду бля.

Скучно сьогодні і хочеться водки.

Тільки мені, повір, все одно,

Хто тепер платить за твої шмотки,

Хто тебе поїть сухим вином.

І хай не шкодую я за любов’ю,

Хай із нагана не стрелюсь в висок.