Розділ «ГАЛАКТИЧНА МОНАДА»

— Хіба це можливо?

— Так, можливо. Але не для всіх. Ви зможете, Прокопе.

Прокіп уперше бачив свого учителя таким поважно зосередженим, сповненим внутрішньої величі. Кожна риска на його обличчі свідчила про те, що він зараз говорить про найвище і найсвятіше не лише для нього, але й для самого Всесвіту. І в бібліотеці Лятошинського, й тут, в обсерва-торній, Прокіп натрапляв на Біблію, але поки що не встиг добре її вивчити. Та все ж розумів, що в ній ішлося про ту ж саму Особу, про яку зараз розповідає Лі Чунь. Про Особу-Творця, Особу-Бога і Його Сина, який також був Богом, але на короткий час приходив на Землю, жив у людському образі, аби земне людство здобуло безсмертя. Тепер Лі Чунь точно вказував, де міститься оселя Пант. о-кратора: у центрі Галактики! Це була та конкретика, в яку важко повірити.

— Я читав, що земні люди обожнювали зорю, довкола якої обертається Земля, — тихо сказав Прокіп, намагаючись не виказати своїх сумнівів.

— У цьому був сенс, але далеко не повний.

— Не повний?

— Так, не повний. Земна наука не розкрила природу гравітації. Монада виростає саме із неї. Або навпаки — гравітація виростає із Монади. Саме тут існує ота взаємозалежність, котра у філософії називається дуалізмом… Гм-м. Сонце, Сонце… Земні вчені помиляються, гадаючи, що Сонце світиться за рахунок термоядерної енергії. Ні й ні! Зорі — це просто дуже великі планети… Ви знаєте, що Юпітер близький до того, щоб світитися? Так, так!.. Юпітер випромінює значно більше енергії, ніж отримує від Сонця. Це доведений факт. Разів у кілька збільшити його масу — і він би почав світитися. Поміж масою й світністю існує пряма залежність. Гершель не помилявся: світиться лише поверхнева атмосфера Сонця, а сонячні плями — це завихрення, котрі дозволяють зазирнути в глибини атмосфери. А там, у глибинах, сонячна атмосфера значно холодніша.

— Виявляється, найстаріше і є найновішим? — не міг утриматися від посмішки Прокіп. — Я маю на увазі гіпотезу Гершеля.

— О так! — вигукнув китаєць. — Це трапляється доволі часто. В науці перемагає той, хто володіє найбагатшою інтуїцією. Для Вільяма Гершеля головним астрономічним інструментом був не телескоп, а скрипка. До речі, для Ейнштейна також.

— Дивовижно! — все ще не здатний приховати збудження, майже викрикнув Прокіп. — Тоді чому ж світиться Сонце?.. Та й взагалі зорі… Чому вони світяться?

Лі Чунь, на відміну від Прокопа, був цілком спокійний. Він, звичайно, очікував питання, яке так нервово випалив його учень.

— Тому, — почав пояснювати академік, — що надзвичайно великі маси перетинають гравітаційне поле Галактичної Монади. І, до того ж, із дуже великою швидкістю. Вакуум — це не порожнеча. Розумієш, юначе? Вакуум — це тіло Всесвіту. І якщо його розриває не якась там порошинка, а космічний гігант… До речі, у верхніх шарах земної атмосфери температура також дуже висока, близька до сонячної. Але земна атмосфера там надто розріджена — і тому цей факт у космонавтиці ніхто не бере до уваги.

— Під температурою ви розумієте швидкість руху атомів? — запитав Прокіп.

— Саме так, — відповів Лі Чунь. — Температура середовища зростає разом з прискоренням власного руху атомів. Сонячна атмосфера навіть у високих сферах дуже густа завдяки великій масі цього космічного тіла. І тому вона світиться. Власна Монада Сонця неспроможна випромінювати — вона ховається дуже глибоко. її радіус — всього лишень півтора кілометри. Отже, Сонце, по суті, світиться за рахунок Галактичної Монади. Через те й молитися на нього не гріх — у цьому разі ми все одно молимося Галактичній Монаді. Нашим Творцем є саме Вона. Вона, а не Сонце, що виконує тільки роль рефлектора.

— Але ж у центрі галактик земні вчені поселили так звані «чорні діри», — зауважив Прокіп.

Лі Чунь поблажливо посміхнувся.

— Я цього не зумію пояснити доти, доки ми не розглянемо одну з помилок Ейнштейна. Ти, мабуть, розумієш, що тут потрібна окрема розмова.

— Де ж саме ховається ця помилка? — нетерпляче запитав Прокіп.

— У загальній теорії відносності.

Вкрай заінтригований, Прокіп був змушений набратися терпіння — він добре знав, що Лі Чунь у таких випадках не піддається умовлянням. Вчитель сам визначить той час, коли слід зайнятися помилкою Ейнштейна.