Розділ «СЛОВО ПЕРЕД СУДОМ»

У ньому щира українська мова,

Де кожна кома — то святе зерно.

Ці величні, духовно мобілізуючі слова звернені до непохитного більшовика Мирона («Я ж комуніст…»), який зриває зі своїх очей ідеологічну полуду лише після того, як побачив, що у його рідному селі «на сто дворів — один живий…». Безжальна коса голодомору 1933-го із життям мільйонів українців підтяла і його віру в історичну правоту ідеї комунізму, виборюваної насильством, кров’ю, братовбивством.

Символічний хрест покути за гріхи бере на себе комуніст Мирон у ті жахливі часи української долі. Бере, щоб пронести по всій предківській землі не лише всенародну скорботу, яку символізує хрест, але й віру у воскресіння свого народу, у відродження України.

Такий же моральний хрест покути і духовного прозріння поклав на своє сумління і Микола Руденко. У вступі до поеми «Хрест» він каже:

Не шкодую, ні, що був марксистом, —

Я в житті шукав нової віри.

А без віри хто ж ми?..

Тільки звірі

З мозком нерозвиненим, драглистим.

Останнє слово на суді 1 липня 1977 року Микола Руденко розпочне так «Сьогодні перед судом стоїть Слово».

Судили письменника і громадського діяча за Слово написане, за Слово мовлене, за протест проти обмеження права Слова. «Воно повинно вільно йти через кордони сердець, душ, держав — інакше воно перестане бути Словом».

Судили за те, що писав філософські і науково-економічні праці, такі, як «Енергія прогресу», «Кредо єдності», дилогію «Прощай, Марксе» та «Здрастуй, Кене!» (економічні монологи), «Гнозис і сучасність»; за поеми «Прощання з партквитком», «Історія хвороби», «Хрест»; за роман «Орлова балка»; за вірші «Заграва над серцем», «Чорні люди», «Де ми?», «Відповідь бувшому другові», «Перед пуском Канівської ГЕС». Судили за намагання висловити свої сумніви, тривоги і сподівання, за аналіз політичного і економічного стану радянського суспільства. Жити інакше він не міг: не дозволяла совість. Бо переконався: «Слово піддане самознищенню — воно не здатне пробити фізичну оболонку Людини, щоб виконати своє призначення. Отже людина, яка зі страху чи з іншої причини заморожує Слово в собі, властиво не живе».

Письменник Микола Руденко повинен був вижити в ім’я відродження України, її Слова, її прав і свобод, тому й не заморожував у собі Слово, а осмислював себе, долю свого народу за допомогою Слова. За це його було покарано дванадцятьма роками ув’язнення. Але і там, у тюрмах, концтаборах, на засланні, Микола Руденко поривався до вселюдських ідеалів добра і справедливості. Там визріла праця «Шлях до хаосу», яка є продовженням (з 1960 року) болісних волань громадянина до ЦК КПРС та уряду СРСР із попередженням: держава розвалюється, своїм падінням вона розчавить своїх громадян; схаменіться, поверніть селянам державну землю, із якої і так вже висмоктано життєву сонячну енергію…

Відповщей не було. Микола Руденко вважав, що має право звернутися до земного людства, оскільки власті та уряд не зреагували на його сигнали попередження. Адже шоста частина земної суші, на якій розташувався Радянський Союз, перебуває в надзвичайно виснаженому стані, сотні мільйонів людей потерпають од загрози голоду — світова громадськість повинна на це реагувати. Треба рятувати землю, з якої сталінський тоталітаризм випив сонячну енергію — Хлібну Основу людського буття. Тоталітарна система порушила Космічне Право: людина є продуктом природи, часткою єдиного цілого, тому повинна служити цьому цілому, дотримуватися його законів, виконувати його космічну волю, інакше це призведе до порушення гармонії землі і космосу.

Цей своєрідний закон єдності Микола Руденко вивів внаслідок багатолітніх студій біології та філософи, політології й економіки, футурології і теології, вивчення праць Канта, Гегеля, Сміта, Кене, Маркса, Енгельса, Леніна…

Він піддає гострій критиці Марксову теорію додаткової вартості і виводить свою формулу додаткової вартості, в основу якої ставить закон перетворення і збереження сонячної енергії.

Свої думки і висновки Микола Руденко виклав академікові Андрієві Сахарову при зустрічі в 1974 році. Тоді ж Андрій Сахаров погодився бути його консультантом у галузі фізики.

Микола Руденко не вважав Закон Єдності оригінальним відкриттям, бо й прадавні мудреці знали про нього. Головною метою письменника було бажання «оживити» цей Закон, наділити його людською енергією добро-творення, захопивши ним усіх, кому болить майбутнє Землі. Він закликає до збереження земного середовища як частки космічного безмежжя, до негайного припинення руйнівної дії людини на природні процеси.

Микола Руденко пише полемічний роман «Формула Сонця», видає свої «Економічні монологи», гаряче обстоює тезу, якою перейнялися його друзі й однодумці.