— Для кого далеким — для вас чи для мене? Тут-бо наші з вами уявлення не співмірні.
— Ще б пак! Для мене ви також далекий предок. Але не про це мова, пане Кривошеєв… Мені треба зосередитись.
Максим заплющив очі. У Кривошеєва було таке враження, ніби він раптово заснув. Так тривало кілька хвилин. А прокинувшись, Максим підвівся з ліжка й почав швидко ходити по камері. На обличчі проступала заклопотаність, у рухах з’явилися рвучкість і нетерпіння.
Кривошеєв мовчав, очікуючи, що Максим сам пояснить причину свого раптового збудження. Нарешті гість-полоня-ник спробував заговорити:
— Вони зважились на таке… Цікаво, що їм це вдалося… Ми не довго тут засидимось.
— Не розумію, — невдоволено буркнув Іван. — Говоріть ясніше.
Максим підвів очі до стелі: мовляв, нас підслуховують. Відтак заговорив тоном професора, що читає лекцію студентам:
— Коли ми дивимося на людину й думаємо, що бачимо її такою, якою вона є насправді, — ми дуже помиляємося. Наші очі споглядають не власне людину, а лишень білкового робота, котрим послуговується людина. Саму ж її ми не бачимо, бо в сутності своїй вона зовсім не тіло… Я хочу сказати: не речовинне утворення. Власне, людина — організм астральний. Деякі люди вміють жити на двох планах — на речовинному й астральному водночас. Чули про таке?..
— Чув, — починаючи розуміти, про що йдеться, відповів Кривошеєв. — Мені ще на Землі доводилося про це чути. Індійські йоги запевняли, що вміють жити поза тілом. Тіло при цьому можна покласти в труну й засипати землею. На цілий місяць. А через місяць відкопували — й воно оживало.
— Йоги справді дещо знали про життя в астралі. Але то був тільки буквар, не більше.
Після паузи Максим поважним тоном звернувся до Кривошеєва:
— Мені треба порадитися з нашим керівником.
— Але чим я можу допомогти? — безпорадно знизав плечима Кривошеєв.
Максим пояснив з дружньою посмішкою:
— Тим, що не звертатимете на мене уваги. Якби я вам цього не розповів, ви б не збагнули, що зі мною діється. Може, й лікаря б викликали.
— Гаразд, — напівжартом відповів Іван, — продирайтеся крізь стіни. Я почергую біля вашого біоробота.
Нараз Максимове тіло зробилося схожим на мумію — не здригнуться брови, не ворухнуться губи. Мовби це й не людина, а лишень подоба людини, виготовлена з гутаперчі. Цей стан тривав понад півгодини. Потім Максим розплющив очі, хвилин зо дві пролежав непорушно — й, бадьорий, відсвіжений, звівся на ноги:
— Варта стежить за тим, що діється в колонії. Радять іще раз поговорити з Макаровим. Якщо не допоможе… Тоді вони самі ним заопікуються.
— Невже ви справді побували на своєму кораблі? — вислухавши Максима, запитав Іван.
— Не на своєму. Я побував на базі. Пригадуєте Фіолетового Геракла?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Ковчег Всесвіту» автора Руденко М.Д. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ВИКРАДЕННЯ ПРЕЗИДЕНТА“ на сторінці 4. Приємного читання.