Розділ «Андрій Кокотюха Чужі скелети»

— Принаймні поки схоже на Руслана.

— Він пояснив Крамарю його роль?

— Вивести мене з рівноваги. Додатковий стимул. Так, у всякому разі, сказав мені Ігор. Хоча не думаю, що в ситуації, коли є можливість і перспектива звести зі мною порахунки, такого, як Крамар, буде аж надто цікавити мета такого, як Руслан. Але вони не об’єдналися: у призначений для наступної зустрічі час брат не озвався до Ігоря, хоча мусив, бо це в його інтересах. Потому взагалі зник. Зникнення співпало з телефонним дзвінком про викрадення і появою нашого з тобою знайомого — чорного привида. Я подаю в розшук. Про це дізнається Крамар — його стосунки з міліцейським керівництвом тобі зрозумілі. Збагнувши, що опинився в дурній ситуації, Ігор Борисович вирішив про всяк випадок триматися від мене подалі: опинятися в центрі чергового скандалу йому тепер, під час кризи, не вигідно. А я скандал підняти можу. Не забувай: чудовисько, про яке ми тут говоримо, — все ж таки мій рідний брат із хворим серцем. Нарешті ти знаходиш мертве тіло. Всі ознаки насильницького утримування. Чому впродовж цього часу ніхто більше не давався чути і не вимагав викупу, гадки не маю. Але ця новина теж доходить до Крамаря, і він усвідомлює, як легко тепер я можу прив’язати його до цієї історії. Були б ми в нормальних стосунках, зустрілися б і переговорили давно. А так — сам бачиш. Тепер скажи — можна вірити в непричетність Крамаря?

— Мабуть, можна, — зітхнув Антон. — Схоже, що в схему Руслана втрутилися люди, сили та обставини, про які жоден із учасників драми нічого не знає. Дзвінок невідомої жінки, чорний привид, справжнє викрадення… Скажи, ти б заплатила викуп, аби вимагали?

— Без питань, — швидко відповіла Юлія. — Тільки Крамар пояснив усе дуже просто. Нібито, за словами Руслана, щойно він отримає гроші, тут-таки передзвонить мені, скаже — мовляв, «усе гаразд, я не маю права завдавати тобі клопоту, тому прощавай, я їду з міста»… ну, щось у такому дусі. Тобто перед мої очі братик так і не з’явився б. Подробиці, очевидячки, склалися в нього в голові. А туди ні Крамар, ні я не зазирали. Значить, глибинна сутність його задуму померла разом із ним. Приїхали.

Це прозвучало водночас і символічно, і як звичайна констатація факту: машина зупинилася біля Юлиного будинку.

Далі була гаряча ванна і теплий, незважаючи на вечірню задуху, махровий купальний халат. Жіночий — чоловічих тут не тримали.

Навіть провівши в камері лише кілька годин, Сахновський відчував, наскільки він просякнув тюремним запахом. Можливо, це йому більше здавалося на психологічному рівні, ніж було насправді, але, хай там як, Антонові дуже кортіло відмитися, а одяг, у якому був, викинути подалі на смітник.

Далі вони вечеряли, господиня навіть наполягла на свічках. Хоча запаленням свічок на столі романтика обмежилася — в якийсь момент Гараніна сама відчула, що вечеря при свічках вимагає продовження, про яке пишуть в усіх журналах та посібниках на тему «Як звабити мужчину». Вона не збиралася зваблювати Антона Сахновського. Вона взагалі не готова була когось зваблювати. Це просто були відчуття: спочатку Юля відчула потребу запалити свічки, потім, випивши кілька чарок коньяку, відчула інше — розслаблятися зарано. Навіть рішуче накрила долонею чарку, коли Антон збирався хлюпнути туди ще.

Зі свого боку, Сахновський не міг до кінця зрозуміти поведінку цієї жінки. Ось вона сама готує йому ванну, змішуючи у воді різні ароматичні піни та олії, ось приносить свічки у стилізованих під старовину, хоча й непогано зроблених канделябрах, а ось ця-таки жінка раптом закривається, мов двері — від різкого протягу. Ні, він теж не особливо сподівався на кардинальну зміну в стосунках. Просто якщо Юлія просто піддалася пориву, тоді як сама до них не готова — це одне, таке можна пробачити. Проте якщо вона, доросла жінка, ось так грається з ним, дорослим чоловіком, ці методи в кращому випадку не варті серйозної уваги, в гіршому — не пробачаються.

До того ж Антон усе одно збирався перейти до більш предметної розмови, ніж порожні теревені за вечерею. Несподіване охолодження Юлії можна вважати сигналом до такого переходу. Тому Сахновський, загорнувшись у м’який халат щільніше, взяв свою чарку, заклично гойднув, зробив ковток і проговорив:

— Сподіваюсь, мою проблему ми теж вирішили?

— З машиною?

З її тону лікар зробив висновок — Юлія справді не до кінця розуміє, до чого він веде.

— І з машиною теж.

— Мої знайомі обіцяють порихтувати до кінця тижня. Ти гарно джипові впиляв.

— Ну, до кінця тижня я тут сидіти не можу. Але до Києва на ній так само не доїду, тому хай роблять, не питання. Я про інше: мій, тобто — тітчин будинок із-під арешту, чи як там воно називається, виведуть? Місцем скоєння злочину він уже не буде?

Нарешті до Гараніної почало доходити.

— Але ж… Почекай…

— Юліє Василівно, в нас була чітка домовленість, — Сахновський нахилився вперед, дивлячись жінці просто в очі та своїм поглядом і тоном ніби заморожуючи навіть натяк на теплі дружні стосунки, котрі намітилися між ними відтоді, як його побили за наказом Крамаря. — Я допомагаю тобі прояснити ситуацію з Ігорем Борисовичем. Сьогодні це сталося — ситуація прояснилася. Не такого, мабуть, ти чекала результату. Але не так давно визнала: Крамар навряд чи бреше, він до того, що сталося, не причетний. Навпаки, в твого покійного братика, живого та навіть мертвого, талант створювати людям додаткові проблеми. Це я до того, що Руслан таки втягнув Крамаря у зовсім не потрібні йому складнощі. Це питання зняте. Знімай тепер і моє.