Розділ «Андрій Кокотюха Чужі скелети»

— Боже збав! Ти не так подумав і не те! Говорячи про особисті стосунки, я маю на увазі просто людські… Ну, спочатку я погано відгукуюся про Ігоря Борисовича перед перспективними закордонними партнерами. Потому в нього зникає будь-яка охота спілкуватися зі мною. Далі Крамар отримує несподівану можливість узяти реванш — відігратися таким точно способом, шантажуючи моїх перспективних зарубіжних партнерів самим фактом наявності в мене сумнівного брата. Котрий може виринути з небуття в будь-який момент і знову почати псувати життя всім довкола. Повір мені, те, що ти вже знаєш про Русика, — насправді дуже маленька і поверхова частина інформації про його, скажімо так, таланти. Тож, Антоне, в мене були всі підстави побоюватися невчасної Русланової появи саме тепер.

— І все ж таки Крамар до цієї історії не причетний.

— Якоюсь мірою він причетний… Руслан дійсно з’явився в Жашкові після дворічної відсутності. Мозок у нього працює чітко і ясно, тут вір мені на слові. Словом, Русик повернувся і якимось незбагненним способом вирахував координати Ігоря Борисовича. Ну, припустімо, це досить легко було зробити — в Крамаря легальна фірма, зовнішньої реклами повно. Але, Антоне, цього мало! Руслан вирахував офісний телефон Крамаря і подзвонив йому саме через те, що знав про наш конфлікт. А конфлікт стався, на секундочку, минулого жовтня. І розголосу, сам розумієш, не набув. Тепер ясно?

Сахновський відкинувся на спинку крісла, наморщив лоба.

— Про свого брата ти нічого не чула заледве не два роки. Конфлікт із Крамарем у тебе стався, коли Руслана не було в Жашкові. До того ж конфлікт був не публічний, але все ж таки певні кола могли про це знати. Ясно, Юлю, все суду ясно: твій чудесний братик повернувся раніше, просто деякий час ховався і винюхував, чим може досадити тобі ще, крім власної присутності.

— Поки все логічно, — ствердно кивнула Гараніна. — Але, Антоне, якщо взяти за основу ту очевидну обставину, що кожна поява мого брата мене сама по собі напружує, без додаткових зусиль із його боку, напрошується тільки один висновок: Руслан ховався.

— Чогось боявся?

Юлія кивнула.

— Боявся. Хоча дотепер якихось особливих підстав чогось або когось боятися в нього не було.

— Правильно: твій молодший брат — чудовисько, яке звикло, що його бояться всі, хто знає, — жорстко мовив Сахновський, помітивши краєм ока — від таких слів Юлію пересмикнуло.

Звісно, приємного мало, коли чужа незнайома людина обзиває її рідного брата чудовиськом. Хоча вона в глибині душі сама так уважала, та одне діло — думати так самій, і зовсім інше — коли твої думки та переконання вголос озвучує сторонній. Попри все, він продовжив думку:

— Значить, сталося щось таке, що не дозволило Русланові з’явитися в рідному місті відкрито. І раз таке спостерігається за ним уперше, в мене є всі підстави для ще одного висновку: за два роки відбулося дещо, що змусило його залягти на дно. Щось набагато серйозніше за ті вибрики, про які ти мені вже говорила. І ризикну припустити — це може бути напряму пов’язано із тією його спробою почати нове життя, яка тебе дуже втішила, і з п'ятьма тисячами доларів, які ти йому інвестувала.

— Я так само міркувала про це, — відповіла Юля.

— Згодна?

— Швидше так… Спочатку Руслан вичислив Крамаря і навіть умовив його зустрітися. Ігорові Борисовичу така зустріч виявилася на руку. Він тут-таки склав у голові, як тиснутиме на мене, якою страшною виявиться помста. Але Руслан запропонував, за словами Крамаря, взагалі досить дивний план: розіграти його викрадення. Мовляв, я, його сестра, знаю, наскільки він хворий. І ось невідомі поганці починають вимагати з мене грошей, бо утримують Руслана. Байдуже, що він учудив цього разу. Головне — наступив на серйозні мозолі, і тепер сестра або заплатить, або її брат склеїть ласти. Це я тобі Крамаря цитую…

— Та ясно. Ну, далі? Чому Руслан не міг, як раніше, прийти до тебе по данину?

— Кажу ж тобі — ховався. Не хотів світитися. Так і пояснив Крамарю: якщо його десь шукають, то сестру пасуть.

— За тобою правда стежили?

— Хто? За мною жодного разу в житті не стежили! Якби міліція справді шукала Руслана, підполковник Костюк перший поставив би мене до відома. Хоч в офіційному, хоч у неофіційному порядку. Або Руслан усе це вигадав, або перестраховувався. Гадаю — останнє: не хотів ризикувати.

— Отже, — підсумував Антон, — відбулося ось що. Твій брат Руслан повернувся після тривалої відсутності, бо йому потрібні були гроші, аби переховуватися. Він або вважав, що його активно шукають, або мав підстави для таких підозр. Вигляд, у якому я його знайшов, — це, швидше за все, не лише частина способу життя, а й необхідне для втікача маскування. Незрозумілим чином пронюхавши про твої тертя з Крамарем, він вирішив заручитися підтримкою твого ворога. Навряд чи ідея шантажувати братом тебе, Юлю, спала на думку самому Ігорові Борисовичу. Поки все логічно?