Розділ «Андрій Кокотюха Чужі скелети»

Антон і Юлія перезирнулися.

— Для чого?

— Олег сказав… Вибралася через вікно… Я вмію так, щоб не бачили… Ви б за нами не погналися…

— Ви збиралися, значить, тікати… Далеко?

Оксана знизала плечима.

— Не знаю… Ви ж нас знайшли…

— Нічого дурнішого я ще в світі не чув, — роздратовано мовив Сахновський. — А мені пацієнти, бувало, такого нагородять… Так, з умістом ваших голів потім з’ясовуватимемо. Якщо не треба буде, звичайно, Кравцова викликати…

— Не треба, — поспішно відповіла Гараніна. — Ти глянеш на рану чи так і стоятимеш?

Справді, як на хірурга Сахновський надто довго не поспішав підійти до несподіваного пацієнта.

Наблизившись до Олега, він присів, обережно прибрав його закривавлену руку від рани. Тоді підняв на хлопця очі.

— Болить?

— Терпимо.

— Молодець. Тільки героїзм твій тут нікому не цікавий. Повернутися можеш?

— Куди?

— На бік. На будь-який, давай, обережно.

Допомагаючи пораненому, Антон поклав його на правий бік, зазирнув за спину.

— Погано.

— Що погано? — простогнав Родіонов, тяжко дихаючи.

— Взагалі — все. А конкретно — куля сидить у тебе в пузі. Навиліт не пройшла.

— Що це означає? — запитала Гараніна, машинально притискаючи до себе Оксану.