Розділ «Формула Сонця Роман-трактат»

— Та ні. Перевзуюсь.

— Не бреши! Півлітра недопита лишилася. Вибирай, Якове: або я, або горілка. Ходімо так. Не пропадуть твої черевики.

Яків ударив кулаком по віконній рамі, забряжчали розбиті шибки.

— Будь ти проклята, курва стара!

— Дурень! — скрикнула Надійка й потягнула Якова геть од вікна. — Ходімо звідси.

Із вибитої шибки долинув хриплий голос Макарихи:

— Ти ще мені заплатиш, телепень нещасний! Ви ще поріг оцей язиками кривавими вилижете.

Скрипнула хвіртка, голоси Надійки та Якова загубилися в нічному лісі. Вікно в хаті Макарихи погасло. Тільки довго ще в темряві валували собаки.

Я повернулася в хату. Ніна підвелась у ліжку.

— Ой, мені так було страшно!.. Ну, що там? Ви ж туди ходили?

— Уже все заспокоїлось. У них це інколи трапляється.

— У нас теж сусіди лаються. Через стіни чути. А тато з мамою ніколи не лаялись…

Була друга година ночі. Намагаючись заснути, я прилягла біля Ніни. Та сон не йшов — думала про Ніну, про Юрка, про Макариху.

— Ви спите? — ледь чутно прошепотіла Ніна.

— Намагаюсь.

— А мені вже й не хочеться.

— Треба, Ніно. Ви ж в університет сьогодні підете?

— Аякже!.. Я ось що згадала. Минулого року ми часто виїздили в дніпровські луги. Це тут недалеко від вас, за санаторієм. Там такі трави — машин не видно!.. І ось бачиш: звернув з дороги якийсь бовдур і просто по травах, по травах. Запитай — навіщо? Його, мабуть, якесь дерево привабило. Або озерце минулого року набачив. Згадав, що там непогано клювало. Кілометрів зо три отак проїхав — і гектар сінокосу витолочив. Цю траву вже не підіймеш, вона гине… А то якось знайому сім’ю зустріли. Батьки біля машини під стогом сидять, а діти нагору видерлися, сіно звідти на землю зсовують. Моя мама зробила батькам зауваження, так вони дуже розгнівались. Кажуть: уже й тут дітям погратися не можна?.. А вони ж увесь стіг знищили! То вже не сіно, його дощі погноять. Нас посилали на сінокіс, я знаю, як стоги вивершуються… Що ж з отакими робити?.. Ну, давайте спати.

Мене трохи дивували її слова: чому раптом вона про це заговорила? Потім подумала: може, Ніна пробує визначити місце людини в природі? Що ж, вона правильно спіймала ниточку: від Сонця до злаків і трав, а від них — до людини.

Та все ж я запитала в неї: