Розділ «Сила Моносу Роман»

— Ви, звичайно, запропонували дуже цікаву тему. Твір надруковано — чому ж його не обговорювати? Та чи не здається вам, що визначати тему обговорення так, як ви записали в картці…

— Хіба я хибно розумію ідею твору?

— Може, й ні.

— То в чому ж справа?

Грива знову затнувся: пряма стежка в цій розмові явно не годилася — треба було шукати якихось рятівних манівців. Але він їх не знаходив.

— Ви ж добре знаєте, що автор на ваше запитання відповідає негативно. Саме задля цього він і написав роман.

— Ну й що з того? Чому ви гадаєте, що переможе він, а не Чернишевський? Досі в цьому питанні перемагав не Лєсков. Цілих сто років. Чому ж на сто першому має бути інакше?..

«Ні, вона не така наївна, як може видатися з першого погляду», — подумав Мирон Сидорович, внутрішньо посміхаючись.

Тоді він, сам не тямлячи, як це сталося, поклав свою опецькувату долоню на її ніжні пальці з рожевим манікюром.

— Я дуже вас прошу, Кларо Петрівно: зніміть з обговорення роман «Нікуди». Повірте мені: зараз не час для такої дискусії.

— Ви маєте на увазі культ особи… І все те, що відкрилося…

— Так, саме це я й маю на увазі. Якщо існує об’єктивна істина, вона однаково переможе. Її можна й не витягувати за чуприну — в цьому немає потреби. Подивіться на головку печериці, що лізе з ґрунту, це сама ніжність. Але ж як легко вона ламає бетон! В такий спосіб завжди приходить істина. А роздовбайте бетон і почніть смикати ніжне грибенятко, аби воно швидше росло, — що з того вийде?..

Що саме тут мало вирішальне значення — слова Гриви чи його незграбна рука на ніжній руці Клари Петрівни? — сказати важко, але ж на Клариних ямочках мовби затанцював ранковий променевий зайчик, освітивши все її обличчя. Вона делікатно прийняла руку зі стола і вдавано невдоволеним тоном сказала:

— Ви мене не переконали, але… Мені давно хочеться поговорити з вами. Не тут, звичайно. Можу навіть сказати, чому саме з вами…

— Скажіть.

— Бо ви мені здаєтеся цільною людиною. Не з тих, що здатні істину проміняти на кар’єру. В мене з’явилося чимало болючих питань, але з ким їх обговорити? Хочеться розмовляти так, щоб не лишалося темних закутків. І стопудових ляд, на яких висять пудові замки. Я не можу жити серед отих безглуздих замків. Не можу!..

Мабуть, так відбувається настройка на хвилю не лише в радіотехніці, а й у живій природі. Щось тепле торкнулося серця Мирона Сидоровича — він відчув: головне визріває не в словах, котрі зараз були сказані; десь поміж його мозком і мозком Клари пульсує безліч слів, що нагадують голих, жовторотих пташенят — їм рано ще вилітати із гнізда, та й на чому летіти? Поки що є не крила, а лише зародки крил.

— Я до ваших послуг. Ви сьогодні будете стенографувати?

— Виступи на дискусії? Обов’язково.

— Мене цікавить виступ Жолудя.