Розділ «Андрій Кокотюха Пророчиця»

— По-моєму, — озвався зі свого місця Шпола, — ви зараз морочите нам голови.

— А по-моєму, — жінка навіть не обернулася в його бік, — це ви прийшли до мене, причому — пізно ввечері та обманом.

— Так, — сам до себе мовив Шпола, відчуваючи, що спілкування йде не на рівних і він утрачає контроль над ситуацією — ця дивна жінка вже змушує їх виправдовуватися. — Так, — повторив він. — Давайте без ваших штучок.

— А нема ніяких штучок, — почулося у відповідь. — І не буде.

— Тоді я ввімкну світло, — Горілий ступив крок до стіни, де вже помітив у напівтемряві вимикач.

— І нічого не дізнаєтесь, — зауважила жінка.

— Що ми повинні дізнатися?

— Не знаю. Для чогось же ви сюди прийшли.

Розмова явно починала заходити на друге коло.

— Давайте спочатку, — скреготнув зубами Шпола. — Вас звуть Олеся?

— Моє ім’я важливе для вас? — знову питання наражається на питання.

— Треба ж якось до вас звертатися…

— Може, документи перевірите?

Знову глухий кут. Вони вже хвилин п’ятнадцять говорили — або, скоріш за все, їх змушували весь цей час говорити ні про що. Бджоли, віск, сонячна енергія — тільки не те, заради чого вони сюди прийшли.

— То вас звуть Олеся, — тепер не запитав — просто уточнив Шпола.

Жінка мовчки кивнула. Андрій розумів — далі розмова мусила б піти по порядку, тільки він, хоч убийте, не відчував, яким саме повинен бути цей порядок. Не відчував цього, схоже, і Горілий. Та Олеся, скориставшись правом хазяйки, сама повела розмову далі.

— Як звати вас — мені насправді не важливо. Але коли вже пішло таке знайомство, назвіть свої імена.

— Слухайте, — Горілий ступив крок до неї. — Вас звуть Олеся. Ті, хто давав ваші координати, казали: ви наче як займаєтеся пророцтвами. Щойно ви заявили, нібито чекали саме нас, тобто — що прийдемо ми, а не жінка, котра дзвонила і вкручувала вам, чесно признаюся, іржаві гайки. Де логіка, можете сказати? Ви ж повинні знати, кого з нас і як звуть, хіба ні?

— Ні, — відповів рівний голос. — Ви тільки-но зайшли в цю кімнату, під світло моїх свічок, а я вже побачила все, що мені потрібно. Хоча… — тут Олеся вперше трошки знітилася, — я зараз неправильно сказала. Я справді дещо побачила, проте мені цього побаченого зовсім не треба. Так, як мені особисто не потрібно все, що я бачу про кожного з тих, хто приходить до мене. Але хіба все, бачене нами день у день довкола себе, так уже потрібно кожному з нас? Я дещо побачила. І нічого не зміниться, якщо я знатиму ваші імена. До того ж, шановний, я попереджала: циркових атракціонів не буде. Зокрема — гри в «угадайку».

— Мене звуть Сергієм, — вирішив не сперечатися з нею Горілий. — Мій колега — Андрій. Тепер ваша черга: займаєтесь пророцтвами чи ні?