Розділ «Андрій Кокотюха Пророчиця»

Прозвучало все це дещо грубувато, абсолютно не дипломатично, навіть якось по-підлітковому: «Павле Андрійовичу, ви — шпигун?»[2] Проте Олеся жодним чином не відреагувала на такий відверто солдафонський напір, лише голосно зітнула.

— Займаються, до вашого відома, бізнесом… чи політикою, кому як зручніше. Пророцтвом, як ви кажете, ось так займатися, наче свинарством, неможливо. Якщо хтось каже, що займається такими речами, не слід йому вірити. Я просто бачу, ось і все. І то — не завжди. Ви знаєте, хто така Дельфійська Бджола?

— Дельфінська? — уточнив Шпола, аби лиш не мовчати.

— Дельфіни тут ні до чого, — сказала Олеся. — Дельфійська Бджола — так звали пророчицю з Дельфів, де стояв величний храм богу Аполлону. Ім’я Дельфійській Бджолі було Піфія, і кожна її відповідь вважалася пророцтвом.

— Значить, бджіл і сюди пристебнули, — підсумував Горілий. — Може, ще щось корисне нам скажете?

— Про бджіл?

— Хоч би й так.

— Ви впевнені, що хочете це почути?

— Ми вже багато чого від вас почули.

— Ви від мене ще нічого не чули, — монотонно парирувала Олеся. — Бджолою пророчицю Піфію нарекли не просто так. Бджоли та все, пов’язане з ними, а це — мед і віск, прямо стосуються життя і смерті як життєвого фіналу. Догорить воскова свічка — чиєсь життя догоряє.

Тепер чоловікам остаточно відібрало мову. А Олеся, яка враз ніби стала більшою — чи це здалося, адже так не буває! — заговорила, карбуючи кожне слово, вагу якого Горілий справді почав відчувати на собі:

— Дельфійську Бджолу часто питали про смерть. І прорікала вона смерть. І ЗБУВАЛИСЯ. ПРОРОЦТВА. ЇЇ.

Далеко внизу, за вікном, сновигали поодинокі машини.

Незважаючи на незвичність ситуації, Горілий все ж таки встиг трошки адаптуватися до всіх цих свічок у темній кімнаті, тому спробував оцінити обстановку і зробити про себе деякі висновки. Наприклад, якщо ґрунтуватися на аксіомі, що помешкання може багато розказати про того, хто в ньому живе, то ця квартира або виявилася винятком із правил, або не вкладалася в жодні правила, або — і це взагалі видавалося дивним — Олесі з її, назвемо це так, здібностями глибоко плювати на бодай елементарний комфорт.

Почати з того, що квартира — однокімнатна. В єдиній кімнаті, крім крісла, столу та свічок, нічого більше не було. Планування цих блочних будинків по всій країні стандартне, Горілий знав його досконально, тому навіть не припускав, що ліжко, розкладний диван чи софа притулилися на кухні. Правда, огляду квартири вони не здійснювали, бо насправді на те не було потреби. Але чомусь Сергій був переконаний: більше жодних меблів вони тут не побачать.

Де ж у такому разі спить ця пророчиця?

Друге, що впадало в око, а точніше — у вуха, — шум машин за вікном. Будинок стояв поруч із трасою, туди ж виходили вікна, і з часів, коли Господь створив склопакети, мешканці радянських будинків, де менш за все архітекторами планувався затишок, масово почали відокремлюватися від гамірного зовнішнього світу щільними імпортними віконними рамами. Очі вже остаточно призвичаїлися, і Горілий звернув увагу: в цій квартирі не лише старі допотопні віконні рами, а й відкритий балкон. Його не склили ще з часів, коли цей будинок заселили щасливими «черговиками». І сьогодні балкон так і лишається відкритим усім вітрам та зовнішнім звукам.

Шпалери в одному місці відклеїлися від стіни. Спочатку Горілий списав це на оптичний обман, створений мерехтінням свічок, але тепер переконався: тут давно не робили ремонту, щонайменше років десять, як не більше.

Поки що він не знав, до чого застосувати свої висновки і які припущення робити на їхній основі. Він узагалі не знав, як слід поводитися в гостях у відьми. Судячи з того, як тримався Шпола, він теж не зовсім розумів, що відбувається і свідком чого вони з Сергієм є. Мовчала й Олеся, вочевидь, уважаючи: вона сказала все, що треба знати незваним гостям. До того ж вона говорила речі, абсолютно не знайомі оперативникам, колишньому і діючому. Шпола вчився у Харкові, в міліцейській академії, Горілий взагалі прийшов у розшук із вуличного патруля, закінчивши потім для годиться школу міліції. Ані перший, ані другий не вивчали нічого, що було б пов’язане з міфологією, окультизмом та іншими речами, котрі не піддаються раціональному поясненню і до яких складно, практично неможливо застосувати жодну зі статей кримінального кодексу.

— Зараз ви намагаєтесь довести нам, що ви, немов та… як її… Піфія, можете щось там передрікати і це збудеться, вірно? — спробував Андрій повернутися по короткій паузі до більш звичних йому матерій.