Розділ «Андрій Кокотюха Пророчиця»

Обійдеться. Тепер до вечора похмільна голова Горілого була забита історією з убивством чоловіка, якому провістили смерть. Він так само, як і Шпола, бачив жертву і говорив із нею за кілька годин до вбивства. А значить, відчував себе певною мірою причетним до всієї пригоди. Хоча й усвідомлював: хто-хто, але звільнений одинадцять днів тому з місць позбавлення волі колишній працівник міліції має найменше шансів вписатися в процес пошуку істини. Але, як уже говорилося, колишніх оперів не буває. Горілий, як хорт, зробив стійку на здобич.

— Що думаєш? — діловито запитав Сергій, коли чоловіки нарешті сіли за стіл, відіславши Ліду до дитини, і традиційно випили по першій.

— Поки нічого, — знизав плечима Шпола. — Взагалі ніхто нічого ще не думає. Нічого ж сенсаційного, людей щодня вбивають. І ти, Сірий, краще за мене це знаєш.

— Щодня вбивають тих, кому напередодні напророчили смерть?

— З цим якраз усе досить каламутно, — зізнався Андрій. — Цілий день займалися оточенням цього Коваленка. Людина як людина, всі, хто знав його, відгукуються позитивно. Особливо не пив, курити кинув, по бабах не бігав…

— Це тобі жінка… ну… вдова сказала?

— Вдова, Серього, взагалі поки що нічого не каже. Побачила труп у грязюці — зомліла, коли «швидка» приїхала і люди в білих халатах привели її до тями, почала істерику. Їй укололи таку дозу заспокійливого — навіть коли очуняла трошки, все одно була неадекватна. До завтра з нею марно говорити.

— А що друг родини?

— Здебільшого він свідчив. Про вбитого — тільки хороше.

— Ну ясно, друг усе-таки… У них спільний бізнес? Чим узагалі Коваленко займався?

— Інтернетом, кабельним телебаченням, сателітними антенами. Позняков йому не конкурент, цей більше на поліграфічних послугах спеціалізується. Реклама там різна, візитки, коротше — в обох бізнес невеличкий, більш-менш стабільний і поки що принаймні видається абсолютно чистим.

— Бач — поки що. Сам сумніваєшся…

Шпола з мовчазної згоди друга налив іще по одній.

— Ти б не сумнівався… За щось же мужика грохнули. Причому — з «тетешника», зброя не така вже й рідкісна для наших палестин. Хто завгодно міг стрельнути, і причина могла бути будь-якою. Тут самого жмурика розробляти в першу чергу слід. Надто вже без гріха. Принаймні так про нього Позняков говорить та інші різні там колеги, знайомі…

— Машина, з якої трупака викинули, наслідила?

— Аякже! — заклично піднісши чарку, Шпола махом випив, захрумкав квашеною капусткою, почекав, поки друг зробить те ж саме, повів далі: — Але толку з цього — нуль. Машину самого Коваленка за містом знайшли. Сам розумієш, жодних слідів. Видно, той, хто вбивав, спочатку відігнав тачку якнайдалі від місця скоєння злочину. Потім акуратно протер салон машини, і часу на це не пошкодував. Грамотний. Ну, а потім взявся до утилізації трупа.

— Марку машини хоч вирахували?

— Ти наче маленький! Є в цьому смисл, явний чи прихований? Приміром, експертиза покаже — труп привезли… не знаю… на «вольво». Знаєш, скільки в Конотопі «вольво»? Мене насправді поки що ота відьма найбільше цікавить.

— Яка відьма?

— Конотопська, — Андрій криво всміхнувся на власний жарт. — Коваленко ходив до ворожки, та напророчила, пророцтво справдилося. Питання перше: за яким хріном він до відьми поперся? Питання друге: звідки такі пророцтва беруться? Ти віриш у всяку таку містику?