Розділ «Андрій Кокотюха Пророчиця»

Уже потім, після суду, Сергій дізнався: з конотопським підприємцем у його жінки Каті все почало крутитися вже давненько. Недарма ж вона звела його з чоловіком-ментом. Щоправда, тоді стосунки лише жевріли, були невизначеними і ґрунтувалися на небажанні Катерини далі жити з ментом, котрий, як вона переконалася, не має в найближчому майбутньому особливих перспектив для кар’єрного зростання. Та й перспективи — річ наживна, головне — бажання, а бажання рости по службі в опера «від землі» Сергія Горілого зовсім не було. Хто знає, може, Катерина пішла б від чоловіка до коханця тихо-мирно, якби не оця кримінальна справа, що змусила прискорити події…

Поки Горілого ще судили, Катерина подала на розлучення й отримала його досить швидко. Автоматом виписала колишнього чоловіка з квартири. Коханець перебрався до неї, бо своє житло сам мусив лишити колишній дружині — теж розлучався заради можливості жити з Катею. Хоча що він у Катерині знайшов, колишній опер досі не міг утямити. Мабуть, вирішив він, пристрасне кохання таки існує…

Звільнившись із колонії, Сергій повернувся фактично в нікуди. Сам він родом із Конотопського району, і там, у рідному селі під промовистою назвою Грузьке, жила його мама. Ще в місті мешкав рідний брат, молодший на чотири роки, який недолюблював старшого спочатку за те, що мент, потім — за те, що дав себе посадити, нарешті — за те, що відсидів і тепер — безробітний бомж із сумнівною репутацією. Хай там як, перебувши в мами кілька днів, відпившись і відіспавшись, Горілий приїхав до Конотопа й оселився у братика, який мав у передмісті приватний будиночок, бо потроху торгував будівельними матеріалами. Для чого Сергій попхався до Катерини, що хотів з’ясувати з її коханцем — досі не міг чітко пояснити навіть сам собі.

Знав лише: вони сиділи і випивали тихо-мирно, без скандалу. Може, скандал би й стався — випиваючи чарку по чарці, Горілий потроху починав заводитися зсередини. Та в який момент і для чого Катерина викликала міліцію, він не помітив. Від коханця чекав чогось такого. Від колишньої жінки — ні.

Ночувати Сергій лишився в Шполи.

Другова жінка, Ліда, ставилася до Горілого нормально, і взагалі як на дружину опера-«убійника» виявилася на диво терплячою. Сама накрила чоловікам скромний, але поживний стіл, сама поставила в центр столу пляшку горілки, навіть випила з мужиками «за повернення», після чого лишила обох на кухні, пішовши вкладати чотирирічну доньку. Коли Горілого судили, дитина саме народилася.

Ранком Сергій прокинувся зі звичною — ще б не звикнути, котрий уже день не просихає! — важкістю в голові, поволі сповз із розкладеного спеціально для гостя крісла-ліжка, знайшов на кухні записку із вказівками, де що лежить поїсти і де стоїть принесене ще з вечора пиво, розшукав найперше ці «ліки», відкоркував пляшку, приклав горлечко до вуст.

Горілий спорожнив половину, коли на столі у великій кімнаті озвався телефон.

Прикинувши ситуацію, Сергій вирішив узяти трубку. Мобільного телефону в нього не було, а це Шпола, напевне, хоче запитати гостя про здоров’я і взагалі — дізнатися про плани на сьогодні, яких не знав навіть сам Горілий, — знає ж, що гість, навіть якщо прочухався, напевне ще вдома, бо йти особливо нема куди. Отож Сергій відповів.

— Я слухаю.

— Нормально все? — почув Андріїв голос, і голос цей, відчутно напружений, мимоволі змусив напружитися і Горілого.

— Дякую за пиво.

— На здоров’я. Слухай, пам’ятаєш того дивака? Вчора? З борідкою? Якому смерть напророчили?

— А… Ну, і що там?

— Помер сьогодні вночі, — пауза. — Вбили.

Розділ 2

Невесела вдова

Того вечора заяву Микола Коваленко, як з’ясувалося, в міліції не залишав.

Черговий капітан навіть не міг пригадати пристойно вдягнутого чоловіка з «мушкетерською» борідкою. Спочатку його увагою, як загалом загальною увагою всіх, хто був на той час у відділі, заволоділа метушня патрульних довкола п’яного придурка. Потім, як бачив сам Шпола, приперли агресивного вірменина, який махав ножем на стоянці таксі неподалік торгівельного центру. Звісно, черговий капітан зачепився краєм ока за мужчину, котрий про щось бесідував зі Шполою та звільненим Горілим, проте — чесне слово! — не надали ані цій бесіді, ані взагалі — цьому відвідувачу особливого значення на тлі того, що почалося, коли виручати свого земляка примчало з півдесятка вірмен.

Значить, Микола Коваленко із якихось незрозумілих причин спочатку прийшов у міліцію, наляканий пророцтвом ворожки, а потім, поговоривши з компетентним у таких справах оперативником карного розшуку, на якого напоровся випадково, відвідувач, так само з невідомих причин, вирішив не писати заяви, не скаржитися на пророцтво та пророчицю, а просто розвернувся і пішов геть.