Розділ «Частина друга: Sechtsundfierzig Tagen unter die Sonne»

— Ах, якби, — він лоскотав, покусуючи, мочку мого вуха, граючись масивною сережкою, срібною, з коралями, — якби я міг, я б усю тебе з’їв.

— Ах… не треба… Я ненавиджу це трафаретне… Ти б усіх нас пережер…

Альхен дивно захихотів і потім рвучко встав (так, що я зачепилась ногами в нього на талії, а потім м’яко стала на землю), подивився в очі (і мені стало страшно), а коли я вже почала поправляти сарафан — смикнув мене за руку так, що коліном я прокреслила невеличку дугу за сантиметр над землею. Ще одним ривком він пожбурив мене спиною до себе, в обійми. Ми завмерли так, він міцно обіймав мене, а я, в солодко переляканому очікуванні, торкалася до мускулів на його руках.

Від важко дихав мені у вухо. Це було, як у тих снах. Моя спина більше не мерзла. Я могла покласти голову йому на плече й дихати своєю мрією. Щастя просочувалося в мене разом із повітрям і теплом його тіла.

І тут раптом трапилося щось стрімке, зовсім неправильне, й перед тим, як я встигла це проаналізувати чи злякатися — зовсім нові, мокрі, липкі почуття притупили свідомість. Я жалібно промукала щось і спробувала вирватися, але він перехопив і стиснув мої зап’ястя, зробився якимось свинцево-брутальним, вимогливо штовхнув мене в спину, і я незграбно зігнулася.

— Ти так хочеш? Ти цього хочеш, так?

На батьківське запитання про натхнення (він уже встав і вовтузився з чайником на кухні, коли я спіткнулась об підстилку та похмурою сомнамбулою посунула у ванну) я відповіла, що писалося добре й у мене майже готовий план геніального роману.

Холоднюча вода витверезвляла.

З нагоди нашого фантастичного примирення було продовжено заняття англійською. Все, чого від мене було потрібно, — це протягом години, поки ми сидимо в парку на лаві, читати який-небудь piece of English literature і потім виписувати всі незнайомі слова та фрази й учити їх напам'ять. Цього разу мені зовсім випадково трапилося лесбійське фентезі The Northen Girl, де жовтокоса сіверянка опиняється в смаглявому колі войовничих азіаток і через певні розбіжності в поглядах у них зав’язуються і розв’язуються дрібні побутові конфлікти.

Ритуал передпляжних пообідніх занять відбувався, як правило, в «Дніпрі», на тінявій лаві навпроти Античної альтанки. Але саме сьогодні вона була зайнята. І навіть запасний варіант — кругла ротонда на місці, де був колись старий ліфт, — теж окупований неквапливим гладким сімейством. І тоді татусь розгублено запитав: «Ну, й куди нам іти?».

За 5 хвилин ми вже сиділи в заборонному дворику на ясно-зеленій лаві. Я знову була тут. І нюхала мрію. А татусь усе дивувався, як я примудрилася виявити цю місцину.

— Ми ще торік із Лікою і Зінкою сюди гуляти ходили… — і насунула на чоло козирок бейсболки, затулила очі темними окулярами, начепила навушники й механічно, навіть не підіймаючи повік, перегортала сторінки.

Tag Siebenunddrezig

Вранці я не прокинулася.

Тобто, такого в принципі ще ніколи не було. Минулого вечора я вирубувалася ще на пляжі, тож завалилася спати відразу по вечері. Було смішно, але мені здавалося, що в мені відкоркували якусь нову чакру (хи-хи), й організм перебудовується.

А вранці татусь не зміг розбудити мене, щоб іти на пляж.

І розштовхав тільки до обіду! Я проспала 19 годин, була зігнана з ліжка, відмокала хвилин 20 під холодним душем, але все одно відчувала дивну сонливість.

У сієсту мені спати не дозволили, але кудись іти було ліньки, і я провела розкішні 2 години, пописуючи роман (цей самий) і слухаючи дві перші пісні на Зінчиній музичній відеокасеті — вони, ці пісні, якоюсь мірою ознаменували все моє солоно-жагуче літо — Madonna, «Erotica» і Mylene Farmer, «Beyond My Control».

На пляжі, поки я бігала переодягатися, Альхен стурбовано запитав, чому не бачив мене вранці (ні, ну буває ж таке!).

— А я вже почав хвилюватися, що в тебе почалися твої червоні справи.