Биті є. Гоцик

— Не маю грошей при собі, — Гоцик розвів руками, вискочив з трейлера, пішов до коней.

Гладив по довгих шиях, шепотів:

— Дочекайтеся… Я вас заберу. Присягаюся.

І довго так стояв би, та роми заґелґотіли: йдіть геть та з грошима повертайтеся.

— А ти чого такий знервований? — запитав Гоцик Ілію, коли низинка з циганським табором лишилася вже далеко позаду.

— Поки ти за коней торгувався, мене божевільна ледь не задушила.

Гоцик тільки розсміявся: гарна смерть, коли тебе жінка душить.

— Навіть якщо стара й німа?! — рознервувався Ілія.

Сидів собі біля обшарпаного причепа з фанерними стінами, трусився, та за хвилину роми перестали звертати на нього увагу. І коли навіть циганським дітлахам набридло показувати Ілії «язики» та «ріжки», побігли геть, Ілія перехрестився: слава Богу, відчепилися, дверцята халабуди прочинилися, вислизнула жіноча рука, торкнулася його обережно. Ілія повернув голову: на нього дивилася немолода худа жінка, мичала тихо, хапала хрестик, що він висів на шиї, показувала йому… Спробувала податися до Ілії ближче, та не змогла.

— Мотузка на шиї, — розповідав Гоцикові. — Певно, рабиня. Добре, що вчасно пішли, а то б і нас на мотузку.

Гоцик усміхнувся. Гоцик думав про коней.

— Скоріше б до скарбу твого дістатися, — мовив хижо. — Гроші потрібні. П’ятдесят тисяч євро. — Зиркнув на Ілію уважно. — Яке місце ми повинні в Андалусії шукати?

— Напівзруйновану церкву, — відповів Ілія.

Спина стала льодяною: гра ускладнювалася. Ще кілька прискіпливих запитань — і доведеться признатися: немає ніяких скарбів, книжку переповідав… Уява доповнила одкровення жахливим відеорядом: Гоцик навідмаш б’є Ілію у пику тільки раз. Бо Ілія помирає від першого удару.

Проковтнув страх і раптом сказав:

— Гоцику… Я хочу, щоб ти знав… Я люблю тебе, брате.

Ілія був майже певен: немає в Андалусії напівзруйнованих церков. Привітні люди, що траплялися їм на шляху, щиро дивувалися: зруйнований храм? Та щоб усередині ріс сикомор? Та ще щоб пастух овець туди на ніч заганяв? Хрестилися-супилися: у цих краях шанують Матір Божу і Сина її. Це що за підла людина вам таку байку розповіла?!

Гоцик став підозріливим. Усе частіше смикав Ілію:

— Так звідки інформація про скарб у церкві?

— Від людини однієї.