Биті є. Гоцик

— Дивись!

Гоцик йшов до коней, дихати забув. Бачив андалусійців тільки в атласі кінських порід та по телевізору, як не рахувати трагічний випадок у рідній Нехаївці. Та кінь у Паниному дворі був немолодим, сумним, а ці двоє вражали не тільки блискучою шерстю, густою гривою, специфічним вигином граціозних ший… Від них пашіло енергією молодості.

— Знаєш андалусійців? — бородатий ішов поряд із Гоциком, зиркав на нього уважним оком. — Ще двісті років тому їх тільки королі мали. Купиш?

— Купив би. Та я сам здалеку… — обережно завів Гоцик. — Мені до коня документи потрібні. Аби через кордон…

Бородатий розсміявся, поманив Гоцика до сяючого білою фарбою трейлера. Гоцик завівся, йшов за ромом.

— Брате! А я?! — почув розгублений голос Ілії.

Гоцик озирнувся: Ілія тупцював на безпечній відстані від ромів-коней.

— Посидь отут. Я скоро, — кивнув на невеличкий обшарпаний причіп із фанерними стінами і полікарбонатним прозорим дахом.

— Не ходи! — гукнув Ілія.

— Не сци! — відповів Гоцик.

У розкішному трейлері ромівського ватажка тільки мартіні з оливкою не вистачало: вдумливо розділений простір виокремлював модернову кухню з усіма сучасними гаджетами, невеличку вітальню зі шкіряним диваном і яскраво-червоними подушками, спальню і навіть WC.

Бородатий витяг зі звичайної пластикової папки, якими завалені всі офіси світу, купу паперів. Ось! Ось! Чи оцю бомажку глянь. Ми тобі все красиво напишемо. І про базовий рівень тренування, і про змагання, титули. Печатку намалюємо яку завгодно. І до коней то ніяким боком. То для прикордонників, бо коні і без паперів самі за себе кажуть: справжні андалусійці! Кращих важко знайти! Ти ж, бачу, кумекаєш.

— У мене діло є, — сказав Гоцик. — По гроші йду… Повертатимуся, до вас завітаю. Бережіть їх для мене. Викуплю.

Ром розсміявся.

— Викупиш?! Та ти й за ціну не спитав?!

— То скажіть.

— П’ятдесят тисяч євро за двох. Чотирирічні. Хлопець і дівчинка. Дешево віддаю.

— Нормально, — відповів Гоцик. — За місяць тут будете?

Ром затрусив бородою: хтозна… Витягнув з кишені мобільний: номер мій запиши, я — Пауло, мене всі роми знають. Тільки запитай: де Пауло? Кожен хітанос підкаже. Десь та перетнемося…

— Завдаток залиш, — закинув.