Биті є. Гоцик

— Давайте чогось міцнішого… на коня вип’ємо. Коли прощатимемося.

На початку грудня пили горілку. Букініст не відставав.

— Я сумуватиму за вами, кабайєро…

— Нормальний ти мужик… Правильний, — варнякав Гоцик. — Не брешеш? Як тобі вдається? А я брешу… Буває.

Букініст хитав головою: ох, як же я розумію вас, кабайєро! Поткнувся Гоцикові подарунок на згадку про Севілью шукати. Рився на книжкових полицях, шарудів у шухлядах письмового столу.

— Не те, не те…

Врешті віднайшов великий — сантиметрів 5 у діаметрі! — мідний медальйон. Перехрестився, поцілував медальйон, повісив Гоцикові на шию.

— Мадонна… — пояснив схвильовано. — Санта Марія де ла Есперанца Макарена. «Та, що подає надію». Їй поклоняються справжні чоловіки — тореадори. Севільська мадонна захистить вас, кабайєро.

Маму Марічку і її працьовитого сина проводжала вся лікарня. Лікарі потискали Гоцикові руку, медсестри цілували у щоки: щасти! Санітарки і волонтери шкодували: важко без Гоцика стане.

Прийшла і сестра Тереза. Принесла теплий одяг для Марічки, хоч Гоцик і не хотів брати: усе самі купимо. Хрестила жінку і хлопця, дякувала…

— За що?! Це ми перед вами у боргу, — сказав Гоцик.

— За те, що з сестрою помирили. Вісім років зі мною не розмовляла…

— Синьйора Агуеда — горда жінка, — Гоцик згадав подружжя милосердних фермерів, що вони і доправили сюди їх з Марічкою.

— Коли їхній син Сантьяго покинув семінарію, Агуеда дуже засмутилася. Покликала мене. Просила, аби я відмовила Сантьяго кидати навчання. А він так мріяв мандрувати з отарою… І я благословила його.

— Сантьяго? — Гоцик згадав наївного іспанського пастуха: лежав під сикомором у напівзруйнованому храмі поруч із скринею, очі в небо…

— А тепер мордуюся… Нащо те скоїла?! Уже скільки років нічого про Сантьяго не чули. Щодня молюся за нього.

Гоцик потьмянів.

— Прощавайте, сестро Терезо, — мовив розгублено. — І за мене помоліться…

Блакитна «SEAT Arosa» виїхала з Севільї восьмого грудня, коли місто вже починало готуватися до свята Різдва Христового.

До французького кордону — без варіантів. А далі… Карта автомобільних доріг пропонувала десятки маршрутів, та Гоцик повернув до середземноморського узбережжя. Рухав час у зворотному напрямку, вдивлявся у навколишні краєвиди: отут вони з Ілією чалапали. За тиждень перетнули Францію, Італію, Словенію, забурилися в Угорщину. Звідти б — до українського кордону. Та Гоцик повернув на північ — отам, поблизу польського Хелма зустрів Ілію. Туди і повернеться…