– Я ж зовсім забув! – раптом голосно вигукнув Микола, і тиха ніч навкруги немов здригнулася від того його вигуку. – Подарунок маю для тебе.
Катерина заблимала, враз позабувши про страх свій і про сотника, який уздрівся їй у темному садку. Ніхто й ніколи, навіть батько, не дарував їй подарунків, і не було в неї всього того, що мали майже всі дівчата на селі й що було таке любе й дороге серцю дівочому. Не мала вона ні кісників гарних, ані намиста, ні сорочки з полотна білого та тонкого. А Микола витягнув щось із сорочки й простягнув їй.
Вона звела на нього здивовані очі.
– Що це?
– Мій подарунок тобі, – усміхнувся Микола. – Як були ми з батьком у місті на ярмарку, купив для тебе кісників золотавих і зелених, зовсім як очі твої чарівні, намисто зі срібним дукачем, та все вагавсь дарувати, але зараз…
Микола змовк, а Катерина обережно взяла з його рук білу хустинку, розгорнула тремтливими пальцями й застигла, враз уздрівши в світлі місячнім, як сріблясто замигтів своїм оком дукач, сповитий криваво-червоними, аж чорними горошинами намиста. Доторкнулась пальцем до нього спочатку, потім погладила оксамитовий шовк кісників і підняла на Миколу очі, які світилися від щастя та тихої вдячності.
– Я… я не варта такого, Миколо, – нарешті почувся в тиші нічній її схвильований голос. – Я…
– Ти ще не такого варта, – заперечив Микола, не знавши, що майже повторює слова сотника Яковенка, – й не сперечайсь зі мною, зозуленько моя ясноока, я тобі ще не такого надарую.
– Дякую, – прошепотіла Катерина, опускаючи очі. Усе не йняла віри вона, що відбувається те з нею насправді, що вийшла вона на перше в житті побачення ясної місячної ночі, що під зорями ясними цілувала, завмираючи від хвилювання, Миколу свого рудочубого, у якому так звикла бачити тільки товариша, а тепер побачила в ньому чоловіка, від одного погляду якого нуртувала кров її молода.
– Ходімо до річки, ще є час, прогуляємося, – потягнув її за руку Микола, й Катерина довірливо пішла за ним стежиною до води.
Швидкоплинна тепла весняна ніч. Уже зовсім скоро до них долетіли голосні співи перших півнів на селі, а край неба, там, де видніли сади пана Криштофа Гнатовського, почав світлішати. Микола важко зітхнув, роздратовано поглянув угору й повів Катерину назад до села, позіхаючи в усього рота. Поворітьма було темніше, бо місяць уже заховав сріблясте своє око за обрій.
– Бувай же, зозуленько моя, – прошепотів Микола, торкаючись теплих вуст Катерини прощальним поцілунком. – Знесилив я тебе зовсім, як днину тепер проживеш?
Катерина слабко всміхнулась.
– Та вже якось проживу.
– Ну, дивись, а я свого слова таки дотримаю, Катрусю, й по обіді зашлю сватів. – Він помовчав, вдивляючись у бліду пляму її обличчя. – А чи не відмовиш же?
Катерина захитала головою.
– Не відмовлю, – ледь чутно прошепотіла вона й тінню сковзнула у хвірточку. В дворі було тихо та сонно, а на горищі вже квоктали кури та сокотав рудий півень, Миколин учорашній знайомець. Катерина взялася рукою за хатні двері, потягнула їх і тихо зойкнула, уздрівши перед собою високу мачушину постать. Катерина поточилась назад.
– Ну, – пролунав серед тиші неприємний голос Мальчихи, й дівчина здригнулась, мов від удару. – І де тебе оце носило?
Катерина заклякла, не знаючи, чи сказати мачусі правду про мандри свої нічні з Миколою Галушкою, чи змовчати, хоч самій так і кортіло дати відсіч, як робив ото ввечері Микола. Утім, вона знала, що вчиняти того не варто, змилується-таки над нею скоро Всевишній, не довго вже лишилося все це терпіти.
– Чого мовчиш? – неприязно запитала мачуха, стаючи на порозі та загороджуючи своєю високою постаттю вхід у хату. – Язика проковтнула? Та я й так знаю, де тебе нечиста сила носила всю ніч до ранку! З отим рудим пройдисвітом десь плуталась! А ти про роботу подумала? Хто за тебе все поробить, та ще зараз, коли, ат, відьма Домна таке вчинила? – Вона зітхнула. – Та що з тобою, бісовою дівкою, балакати? Іди вже з очей моїх корову доїти, потім борщу та каші навариш, а того волоцюгу я щоб коло двору й близько не бачила.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Катерина » автора Гнатко Дарина на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина перша Кріпачка“ на сторінці 12. Приємного читання.